Коли військовий 141 окремої механізованої бригади на позивний Небо приїхав у вересні до Покровського, побачив жваве дніпропетровське селище. Однак за два місяці вже мусив виїжджати звідти, оскільки російські обстріли й дрони зробили його малопридатним для життя. У вересні тут ще все активно жило, працювало. Фронт стояв трішки далі, просувається досить добре, особливо в тумані і дощах, коли наші пілоти не можуть літати. Осінь, зима, дощі й тумани йдуть їм на користь, і вони не шкодують людей, «сунуто і сунуть». Нині від Покровського до нуля — 12 км. У селищі залишаються приблизно 1000 жителів, але вже дуже мало ознак життя: банки розбиті, ятки на ринку порожні, дитячі майданчики безлюдні. Лише залишені господарями собаки, що нишпорять зруйнованими магазинами, наповнюють селище гучним гавкотом. Разом з бійцями 141 ОМБр hromadske показує, як фронт повільно поглинає Дніпропетровщину, перетворюючи на руїни ще один український регіон.
