Росія безпорадна, коли її нафтопереробні заводи горять

Від Аляски до Башкортостану: чи витримає росія удари України? Кордони Росії ніде не закінчуються, – сказав Володимир Путін у 2016 році, ніби жартома. Безмежний горизонт Росії завжди був центральним елементом імперської уяви, ідеї, вплетеної в національний міф Росії. Цей мотив циклічно повторюється і постійно присутній у Росії, як можна побачити на московських білбордах. Більше того, він пробуджує національне его і закликає до збереження експансіоністської ідентичності, як на білборді з написом «Аляска — наша». Протягом десятиліть географія Росії вважалася її найбільшим стратегічним активом: величезні простори, ресурси, розкидані на сотні кілометрів, і глибина території, яку здавалося неможливо проникнути. Сьогодні та сама географія перетворюється на тягар. Українські безпілотники дальньої дії вражають нафтопереробні заводи, розкидані від Санкт-Петербурга до Башкортостану. Цей економічний і військовий фронт тепер простягається на сотні, а то й тисячі кілометрів углиб Росії. І просто немає можливості захистити таку велику територію. За останні тижні українські удари вже вразили об'єкти, що становлять майже половину нафтопереробних потужностей РФ. Довгі черги на заправках, обмеження від «Транснефти», попередження нафтовиробникам – це вже не аномалія воєнного часу, а стратегічна тенденція. У якій Київ має перевагу: дешевший, асиметричний тиск на розгалужену інфраструктуру Москви. Тим часом Росія продовжує шукати прорив на полі бою, навіть проводячи найменші за останні роки військові навчання «Запад». Польща закрила кордон з Білоруссю, перекривши один із наземних маршрутів китайської ініціативи «Пояс і шлях». А після удару російського безпілотника по своїй території Варшава рухається до стратегічної співпраці з Україною в секторі безпілотників, розраховуючи на спільні проекти, що виходять за межі сьогоднішньої війни.