Черепашки-ніндзя, «Чиста гра», «Ніхто тебе не врятує» | ЖК

Осінь.

Пора, коли кінематограф отримує свіже повітря перед сезоном нагород.

Режисери, продюсери студії прагнуть застрибнути в останній вагон і глядачі точно мають, що переглянути у вільний час.

Сьогодні я згадаю кіно, яке пропустила у рубриці ще з початку року, переберу майже непомітні стрічки, фільми зі стрімінгів та анімацію.

Ця рубрика містить багато суб'єктивного, фактично вона на цьому і побудована.

Тому, зізнаюсь, одним із моїх улюблених сценаріїв є той, де людські стосунки трансформуються у силу специфічних причин.

Чиста гра стала для Netflix дуже вигідною угодою на фестивалі Sundance, де стрімінгова платформа купила фільм за 20 мільйонів доларів.

Режисеркою дебютної стрічки стала Хлої Домонт, яка раніше працювала над дещо схожими тематично мільярдами і форс-мажорами.

Чиста гра – це поняття, що стосується як політики, так і економіки, і у контексті нашої стрічки полягає у використанні різниці котирувань і курсів на різних ринках.

Гравці скуповують біржовий товар на тих ринках, де він дешевший, і продають там, де він дорожчий.

Поняття чистої гри накладається й на взаємини головних героїв Емілі та Люка, які працюють у одному гетч-фонді.

Прекрасні взаємини, результатом яких є заручений, та криза приходить у той же час.

Підвищення у компанії прагне кожен із молодших працівників, серед яких є і Емілі та Люк.

За тим, яких фарб все набуває між героями у такий період, ми і стежимо.

У світі, коли кіно піднімає більшу кількість різноманітних соціальних тем, даючи їжу для глядацького мозку і змінюючи суспільства, невідміну від того, як це роблять державні структури зокрема, фемінізм є занадто гострим питанням, щоб його оминути.

Можна називати Барбі головним фільмом року, який звертається до цієї теми, та чиста гра впоралася з цим значно краще.

У Барбі глядач розважається і лише за величезного бажання переймає між краплинами ту серйозність, де і Грети Гервіх та Ноа Баумбаха.

Чиста гра одразу занурює нас у середовище хаосу взаємен, на які впливає робота та его.

Можливо, це посередній трилер,

Можливо, його еротичність обмежена кількома сценами, та це дуже хороша драма про стосунки, а діалог героїв Фібі Дайневер та Оудена Ейренрайка нічим не гірший за сварку екранного подружжя Адама Драйвера із Карлетт Йоханссону «Шлюбні історії».

Гранд-сінгер із Netflix цього року випустив свій повнометражний дебют «Плазуни» після понад десяти років роботи у кліпмейкерстві.

Співсценаристом виступив Бенісіо Дель Торо, який також виконав головну роль, і Беджамін Брюер, який 2016 року представив пригодницьку кримінальну драму «Довіра».

Здається, що візуальним стилем Гранд Сінгер хотів бути схожим на Девіда Фінчера, принаймні зі звуком він попрацював добре.

Оператор фільму Майкл Гіулакіс має у своєму доробку стрічки Ямнайта, Джордана Піла, Девіда Роберта Мічела та Майкла Шоуволтера, а акторський склад хоч і має чітковираженого лідера для глядацької уваги, те чудово грається із напругою і саспенсом.

Netflix анонсували свій шалений і багатий фільмовий сезон ще у січні 2023 року, але почали презентувати ці проекти лише наприкінці літа.

Тому коли глядач раптово отримав трейлер «Плазунів», постало питання, це буде перевага сюжету над зовнішнім виглядом чи навпаки.

Нагнітаючий детектив про загартованого працівника поліції з Нової Англії та розслідування вбивства однієї жінки став доволі посереднім фільмом у такому сильному та конкурентному жанрі, хоча й цілком вартим уваги.

Передісторія з героями Джастіна Тімберлайка і Матильди Анни Інстріт-Луц розмита і не дає нічого глядачам для розуміння, а образ офіцера від Дель Торо дуже сухо розкривається, імітуючи стиль Ніка Піццолато.

Сюжет стає порожнім без пропрацьованих героїв, а трилер чи детектив грунтується саме на таких деталях.

Тому «Плезунів» можна називати претензійним хорошим дебютом, який навіть можна не раз переглянути, але сценарних прогалин у історії достатньо.

«Місія Стоун» – це також один із проєктів, який Netflix анонсували у січні 2023 року.

Бойовик та пригодницький фільм – заручник жанру, який так палко прагнув бути помітним, а став тим, який не охопив і половини очікуваної аудиторії та реакції.

Галь Гадот, здається, не прагне зміни образів і вдається до однотипності у своїй роботі.

А творець фільму Том Харпер довів те, що найкраще працює в команді інших шоуранерів, наприклад, зі Стівеном Найтом, Шейном Медузом та Говардом Оверманом.

Проте варто відзначити хорошу роботу зі звуком та візуальною частиною.

З величезною кількістю домальовок, грінскрінів та цифрових фонів у місії з Томом впорались краще, ніж це роблять, наприклад, DC.

Окрім прохідних бойовиків, є й багато таких же детективів.

Мета цього жанру – налякати глядача, провчити його, змусити зібратися до купи, нагадати страшні події минулого або вигадати власні.

Детективи люблять фактично всі, адже психологія поганців занадто приваблює.

«Бостонський душитель» продовжує кримінальну тематику режисера та сценариста Мета Раскіна і може сподобатись тим, хто раніше на Netflix дивився, наприклад, серіал «Дам» Райана Мерфі.

Але фільм «Хулу», маючи серед акторського складу Кіру Найтлі, Кері Кун, Алесандру Ніволу, Моргана Спектора та Деві Тедас-Молчана, а серед продюсерів Рідлі Скотта, став лише похмурим претензійним телепродуктом.

Глядач отримує всюди і трішки, хоча режисер міг навіть не збільшувати хронометраж, який і так займає майже дві години, а поглибити проблему зламу сім'ї через кар'єру, дати пронятись страхом міста, акцентувати увагу хоча б на одній жертві або ж зовсім вдатись до звичного, але без програшного ходу.

лякати постаттю та її викриттям, як це робить, наприклад, згаданий раніше Девід Фінчер.

Хулу прекрасно працює із міні-серіалами і 2023 року відмінив продовження проекту «Велика».

Швидше за все, перемішуючи більшу кількість дотанків, жонглюючи піковими темними історіями та ліричними відступами саме у формі короткого серіалу, проект «Бостонський душитель» спрацював би краще і вийшов би не менш насиченим, аніж «Зодіак».

Психологічний хорор «Біжи, кролику, біжи» із Сарою Снуку головній ролі зняла австралійська режисерка Даяна Рейд, яка раніше працювала над епізодами «Одсайдера» і «Оповіді служниці», а сценарій підготувала Ханна Кент, яка пише романи у схожому жанрі.

Глядач очікує від фільму жахів занадто багато.

Це має бути або ідеальний баланс візуальної та сюжетної частини, або хоча б якісна підтримка однієї з них.

Сара Снук вдало проймається образом та саспенсом стрічки, хоча її емоції як акторки доволі однотипні від проекту до проекту.

За сюжетом жінка розлучається з чоловіком, залишається сама із маленькою донькою, проживає смерть батька та тримає всередині величезну кількість сімейних темних і неприємних секретів.

За нагнітання «убіжи, кролик, убіжи» відповідає дитина.

Її настрій та поведінка раптово дуже змінюються.

Ключовим словом тут є саме нагнітання, і воно слабке.

Ми не розуміємо проблем головної героїні, нам не розповідають деталі ні прямо, ні у діалогах.

Лише на одну із них нам наголошують у другій половині стрічки.

«Біжи, кролику, біжи» не викликає емоцій.

Ні негативних, ні ті, які змушують глядача переглянути фільм через певний час.

Проте новий хорор і трилер «Ніхто тебе не врятує», який з'явився наприкінці вересня, працює із аудиторією значно краще, ніж «Біжи, кролику, біжи» чи навіть екзорцист Девіда Гордона Гріна з більшим бюджетом.

Режисер Брайан Дафілд три роки тому випустив свій перший повний метр, яким став врумком, але у якості сценариста він вже попрацював із МакЧі, Віліамом Юбенком та Елізабет Бенкс.

Дафі отобрав незвичну форму для сучасного хорору.

За весь хронометраж у нас нема жодного діалогу, лише п'ять слів за весь фільм, що не несуть особливого навантаження.

Ми бачимо нашого антагоніста, чи радше антагоністів.

Кейтлін Дівер місцями переграє, але її роль основна у стрічці

І саме акторська гра зі звуком у цьому випадку відповідають за якість проекту.

Музику для фільму написав Джозеф Трапанезе, композитор кількох картин Джозефа Косинські.

Над звуком у «Ніхто тебе не врятує» попрацювали добре.

Навіть якщо глядач не наляканий раптовістю подій, то вже на початку за саспенс відповідають дихання, близькі та далекі кроки, стрибки чи стукіт.

Обравлює це все операторська робота Аарона Мортона,

яка окрім правильного планування та поставленого кадру, у відповідній сцені сильного внутрішнього переживання та спогадів головної героїні, вдається до яскравого червоного кольору і уповільнення, усупереч загальному футажу, що має високу активність.

Тож, якщо вас цікавить кіно без діалогу, але з продуманим сюжетом, ви не проти злих прибульців та довіряєте оцінці Гільєр Модель Торо, то ніхто тебе не врятує і чекає на перегляд.

Тим паче, режисер Брайан Дафілд не проти зйомки сиквелу.

Prime Video вже давно анонсували комедійний хорор «Абсолютний вбивця» з Кірнан Шибкою від режисерки Нанички Хан, шоуранерки серіалу «Не вір з помешкання 23» та сценаристки «Американського тата» і Маукольма у центрі уваги.

Сюжет нового фільму зосередився на злочинах 1980-х, коли серійний вбивця переслідував 16-річних дівчат.

Одній із них вдалося вижити, проте він знайшов її пізніше у період Хелловіну, коли вона побудувала кар'єру і створила сім'ю.

Наша головна героїня – донька жертви, яка починає самостійно розслідувати смерть матері через те, що цим не займається поліція.

Якось за спроби серійного вбивця напасти на героїню Кірнан Шибкі, дівчина телепортується у 1987-й і отримує шанс усе змінити.

Словом, таких сюжетів ми вже мали вдосталь, але те, що це одразу заявлений комедійний слешер і нам не треба вишукувати метафори та підтеми – величезний плюс для фільму.

Searchlight випустили цього року театральний табір, режисером якого стали Нік Ліберман та Моллі Гордон, і для яких ця робота стала дебютною.

Ліберман раніше був кліпмейкером композиції Бена Плата, що зіграв у театральному таборі і допомагав у розробці сценарію.

Це така собі робота друзів, де всі одне одного знають і співпрацювали щодо цікавої для всіх теми.

Адже у театральному таборі дійсно багато знайомих плата ще з дитинства, а одну з ролей виконує його наречений співсценарист Ноа Гелвін.

Сюжет зосереджується на молодих людях, що працюють над тим, аби театральний табір у північній частині штату Нью-Йорк продовжував жити.

Вони проживають різні комічні ситуації, досконалюють їхню дружбу, та фільм нагадує згадувану раніше стрічку у цій рубриці «Маленька біла брехня Майкла Марена».

Театральний табір є розширеною версією одноіменного короткого метру і мюзиклу 2020 року, і найкраще працює саме у цих формах.

Якщо вам треба саме комедія, яка орієнтується на історіях школярів чи студентів, то краще звернути увагу на невдах Емми Селігман, де зокрема зіграла Айоа Дебірі з «Театрального табору» та Ніколас Огліценс, чи не найголовнішого квір-ромкому 2023 року «Червоний, білий та королівський синій» Меттю Лопеса, про який я розповідала у випуску раніше.

Режисерка Емма Селігман ще 2020 року випустила фільм «Крихітка Шива», де й почала співпрацю з акторкою Рейчел Сенот.

Невдахи бояться підняти гостру чи провокативну тему, що могло б підживити комедію.

Дії фільму доволі розтягнуті для такого жвавого жанру, хоча дуетити Бірі та Сенот вдалим.

Focus Feature та Universal цього року випустили фільм «Вічеле суспільство», режисеркою якого виступила дебютантка Ніда Манзур.

У центрі сюжету – сестри британо-пакистанки, старша з яких заручається і прагне переїхати до іншої країни.

Не бажаючи втратити близькість, менша, яка навчається у школі та мріє стати каскадеркою, займається бойовими мистецтвами, намагається зруйнувати стосунки.

Головні ролі виконали Прія Кансара з Бріджертонів, непівлихого байстрюк самого диявола Ірі Туарія з Академії Амбрелла.

Простий сюжет, використання трюків, азійської музики справляють враження переосмислення Болівуду і пакистанського кіно у природній комедійній манері.

Та попри це назвати вічливе суспільство важливою комедією року, а непрохідним фільмом, що спокійно можна переглянути фоном, доволі складно.

Кракен-дівчина ім'я Рубі – це дитина від шлюбу Япанда і Лука.

Цей мультфільм є поки єдиним проектом Dreamworks Animation, наступним буде лише «Троллі знову разом», що вийде наприкінці листопада.

Рубі – дівчинка, яка перед випускним балом у школі відкриває в собі здатність перетворюватись на величезного морського кракена.

Її батьки переймалися за це, оскільки кракенам у місті не раді.

Кракен-дівчина ім'я Рубі здається також ніби переусмисленням русалоньки, коли головна героїня бореться із собою, закохується і переживає певні трансформації.

Другорядні герої та маленькі сюжетні відступи навіть нагадують ще один мультфільм від DreamWorks Animation Девіда Бауерса і Сема Фелла «Змивайся» 2006 року.

Саме тому проект Кірка де Міко, який створив раніше відомих круців, у результаті привніс глядачам сюжети з жанру «Будь собою», хоча це і хороша, яскрава дитяча історія.

Netflix вже випустили кілька анімаційних фільмів 2023 року, і одним із них також став «Король мавп».

Цей проект точно не можна назвати успішним, оскільки його сюжет та застаріла анімація нікого не здивували.

Фільм розповідає про мавпу та його чарівну бойову палицю, боротьбу із демонами, раконами, богами та найбільшим супротивником із усіх – его головного героя.

Це переосмислення відомої китайської казки, яку екранізували вже багато разів, тому, можливо, це частково і причина змішаних відгуків.

Місцями привабливий, місцями затягнутий та безсенсовий сюжет від Ентоні Стачі викликає у глядачів побажання для режисера повернутися, якщо не до періоду анімації сезону «Полювання», то хоча б до сімейки монстрів.

Навіть хороший акторський склад, який озвучував короля Мавп,

А це Джимі О'Ян, Стефані Сюй, Бредлі Вонг та інші не змінили ставлення до фільму, що дуже нагадує куби і легенда самурая.

І це лише ще раз підкреслило, що цього року ми маємо чітких лідерів у анімації від Юніверсал, Дісней та Соні.

Підлітки-мутанти, черепашки-ніндзя, погром мутантів – це результат того, як людина-павук змінює анімацію.

Режисери Джеф Роу і Кайлер Спірс використали схожу тактику.

Черепашки-ніндзя сподобались як дітям, які тільки познайомилися з героями, так і дорослим, що ностальгуються серіалами 90-х, початку 2000-х, які вони бачили на TED чи QTV.

Графіка мультфільму значно складніша, ніж у проектах Роу на кшталт розчарування та ямниці Gravity Falls і Мічелесу проти машин.

Тут також багато нової молодіжної музики у суміші з композиціями минулого століття.

Насичені яскраві кольори, специфічна мальовка місцями і заважали глядачам, які хоч і прагнули подивитись цікавий і унікальний проект,

але водночас хочуть, аби він був легким для сприйняття.

Можливо, «Черепашки ніндзя» не є такою популярною франшизою, як «Людина павук», на її рекламу виділяється значно менше коштів, а компанії різняться своїми стратегіями, та підлітки-мутанти «Черепашки ніндзя.

Погром мутантів» від Nickelodeon Movies і Point Grey Pictures за допомогою хорошого сценарію, абсолютно нових поп-культурних відсилок і роботи художника-постановника Яшара Касая

вийшли достойним фільмом у своїй франшизі.

Також ще минулого року повідомляли, що Paramount, які виступили дистриб'юторами проекту, працюватимуть над кількома спін-оффами із різними антагоністами.