Десантник 25 ОВДБр, видеоблогер, волонтер Валера Ананьев

Майор СРСР Плотницький, реалізатор горілки Захарченко, автомийник Моторола.

Таким є обличчя безликої сепаратистської армії, злочинців та російських військових.

Кремлівська пропаганда не спромоглася вигадати хоча б кількох легендарних рядових бійців, адже обирати немає з кого.

Українським Збройним силам вдаватись до подібних фокусів немає сенсу, адже реальних героїв зато у нас вистачає.

«Давай!»

Братуха, треба косити зеленку, вони там сидять.

Юра, це ти чи по нам?

Не, це по нам.

Фу, вони вже пристріляли.

Треба змінювати позицію.

Вони справа заходять.

Де-то йде війна, де-то стріляють, де-то людей вбивають.

Ми не проводимо паралель між виживанням в АТО і богемним столичним життям.

Голос за кадром та юнак на модному показі – одна людина.

Старший солдат Валерій на прізвиську Ананєв воює на Донбасі від початку конфлікту.

Цей механік-водій бойової машини десанту знаний в Україні, Росії і так званій Новоросії.

Адже серед суворих будніх на передовій він знаходить час, аби ділитися з глядачем відвертістю, оптимізмом та гумором через власний канал на Ютубі.

Великий Ігорь Іванович не хотів вдаватися в плен і вирішив застрелитися.

Але ми відбрали у нього патрон.

Йому потрібно було вбігати зі Слов'янська.

З усіма своїми телохоронниками.

Березневої суботи, коли після відвідин спортзалу не вдалося відпочити, оголосили тривогу.

Крим заполонили зелені чоловічки, шок змінився на злість.

Вже зараз блокування наших колон, віджаті бронемашини, зрадники з рідної 25-ки сприймаються легше.

Боралії війни Ананєв відчув 16 травня, коли втратив товариша Руслана Гіржеу, а бригада отримала 1-го 200-го.

Протистояння блокпостів, польові зіткнення, звільнення міст –

Бойовий азарт відчував, поки не гинули товариші.

Їхні обличчя вважалися йому у перехожих під час відпусток.

Про них згадує у своїх відео.

Герой.

Старший прапорщик Галополосов.

Це один із дуже немногих старшин, якого вважали солдати.

Він не дослужився до пенсії, вважався по неповної вислуги.

Але коли почалася війна, він прийшов, воював, ну і загинув.

Але перед тим, як загинути, він врятував двох хлопців.

Добропілля, Краматорськ, Слов'янськ, Шахтарськ, Дебальцеве, Жданов, Вуглегірськ, Комунар.

Кожен з цих пунктів міг стати останнім і для Валерія.

За час боїв в АТО Ананів змінив чотири машини.

Не раз від РПГ рятувала захисна сітка.

Подарувані каску та бронежилет теж не ігнорував.

По нам промокнули сепари, потрапили у всього.

А кажуть...

21-річний Валерій каже, на війні важлива не сила, а хитрість.

Тому майбутнє української армії – саме за молодими креативними офіцерами.

Особливим авторитетом урядових бійців користуються командири, які починали військову кар'єру від солдата.

Ананєв і сам до армії мріяв про зірки на погонах.

Але зараз розуміє, що військова справа – не його.

Єдине, що тримає у десантурі – неспокій на Сході.

Валерій – патріот.

Він і контракт у Десні чотири роки тому підписав, бо вважав, що року строкової недостатньо для становлення захисника «Батьківщини».

Простий хлопець з Миколаївщини займався спортом, захоплювався історію, колекціонував старі гроші та комп'ютерні ігри.

З юності його дивувало, що відомі люди у гонитві за багатством рідко згадують про добрі справи.

Тож, коли прийшла популярність, спрямував її у вірне русло.

Завдяки Валерію волонтери передали підрозділу допомоги на понад мільйон гривень.

Ігор і Вася з Києва, вони працюють в хоудингі.

Маріон, дуже хороші хлопці, вони дуже сильно нам допомогли.

Вікторія Ходоковська і Костя Ходоковський дуже теж мені допомагали, коли я був ще на передці, вони там багато речей мені передавали.

Віталій Панович довозив нам ці речі, велике йому дякую.

Анжела Мамарєва і Аня Сандалова.

Ось куди діваються гроші, тому не переживайте, все виходить.

Більш ніж пів року він не сидів за важелями БМД, яку відчував як себе.

У підрозділі вже немає цих машин, а Валерій тепер старший стрілець.

Він не підписує другий контракт, але в армії залишиться, допоки не повернеться мир.

Найскладніше, напевно, буде звикати до цивільного одягу.