Лімб, Cheetos, зомбі-японці | ЖК

Сезон Житомирського кінофестивалю ще трішки і закінчиться, що не скажеш про кількість цьогорічних стрічок.

Сьогодні рубрика поповниться багатьма фільмами, які ви могли побачити у кіно, на стрімінгових платформах або й зовсім пропустити.

Тож до вашої уваги австралійський артхаус, комедії, байопіки, поетичне кіно, ромкоми та трилери.

Учасником Берлінале 2023 року був фільм «Лімб» Івана Сена.

Лімб – це мотель у австралійському містечку, це релігійна установа, це стан всіх людей, що живуть у придемонстрованій місцевості, і нашого головного героя зокрема.

У цьому фільмі ви не впізнаєте Саймона Бейкера.

Тепер він – короткопідстрижений татуйований чоловік із бородою.

Чорнобіла зйомка, використання широкого формату, спокійний та страшний пустельний пейзаж –

Підводять до того, ніби кадри на екрані перетворились у відео із фото журналів Rolling Stone чи Vogue.

Герой Саймона Бейкера, детектив, прагне розслідувати давню справу, за якою 20 років тому вбили жінку австралійську аборигенку.

Сюжет нам починають розповідати раптово і ми самі стаємо поліцейськими, складаємо пазли докупи.

Детективна складова має безліч деталей, у тому числі пов'язаних зі складним життям корінних народів.

Не дарма про це розповідає саме Іван Сен.

Він теж австралійський абориген і тема злочинів проходить всіма його стрічками.

«Лімп» – незвичайно розтягнена історія, яка могла б бути коротким метром, але перетворилась на двогодинний артхаус з ідеально поставленим кадром.

Apple TV нарощують м'язи і випускають все більше і більше контенту.

Їхні серіали отримують Еммі, а фільми – Оскар.

І хоч найгучніше кіно для платформи з'явиться у жовтні та листопаді з виходом Наполеона Рідлі Скотта та вбивцями квіткової повні Мартіна Скорсезе, Apple випустили чотири художні стрічки, а також кілька документальних.

Це незмінний історія Майкла Джей Фокса, Тетріс, Примарні, Мистецтво обману, про які я розповідала в випусках Житомирського кінофестивалю раніше.

Сьогодні ж мова йтиме про Плюшеву Бульбашку, подружжя Крістін Гор і Деміана Кулаша, який є фронтменом відомого рок-гурту OK GO.

Їхня дебютна робота розповідає про Тая Уорнера, мільярдера, підприємця,

який створив іграшки Beanie Babies в їхню надзвичайну популярність.

У фільму є дві величезні сюжетні переваги.

Перша полягає у тому, що кіно не позиціонує себе як абсолютно правдивий байопік, грається з часовими лініями, а друга – у тому, що воно зосередилось не на Таї Ворнері,

а й на жінках, які зіграли ключову роль у цьому процесі розбудови іграшкового бізнесу.

У плюшевій бульбашці зіграли Джеральдін Вішванатан, Сара Снук, Елізабет Бенкс та Зак Галіфіанакіс, у якому я чомусь ніяк не могла розглядіти Джона Гудмана.

Багато глядачів побачили у фільмі теми щодо фемінізму та раси.

Тим краще, що ми маємо все більше і більше сучасного простого контенту.

Ще однією біографічною драмою цього року став банк Дейва Кріса Фогіна, якого ви можете також знати за фільмом «Закохані діти» 2016 року.

Там зіграли ролі Себастіан Десоуза, Вілл Полтер, Кара Делевінь та інші.

У банку Дейва головні ролі зіграли Джоел Фрай, Фібі Дайневор і Рорі Кіннір.

Сюжет заснований на житті та діяльності Дейва Фішвіка, який 2011 року у Бернлі, Англії, почав активно займатися малим бізнесом, а згодом змінив банківську систему країни, яка була нерухомою понад 100 років.

Рорі Кіннір, власне, і зіграв головну роль.

Фішвік і дійсно займається різними соціально важливими ініціативами, а також його організація навіть проводила невеличкий збір для українців.

Але Банк Дейва хоч і був у кінопрокаті, навіть в Україні, та відчувається, що це чистий телевізійний проект.

Тому фільмом, що значно краще мотивує глядача і який створений за реальними подіями, є наступна стрічка.

Єва Лонгорія навесні випустила свій перший художній повний метр – байопік з елементами комедії та пригодницького «Полум'яно гаряче».

Головну роль виконав Джесі Гарсія.

Він зіграв Річарда Монтан'єза, який починав свою кар'єру у фріто-лейпе-псіко-прибиральником.

Насправді ж він був механіком.

Монтаніє завжди цікавився створенням власного бізнесу, після того, як у ранній молодості продавав наркотики та займався крадіжками.

Полум'яно-гаряче – це приклад історії для натхнення, коли може бути надзвичайно тяжко, але все складеться, якщо у це вірити.

Фільм розкриває безліч важливих тем.

Це і питання расизму, стереотипів, політики та економіки.

Сники їдять майже всі, і подивитись фільм про створення одного бренду вийшло дуже захопливим.

«Полум'яно гаряче» знятий за книжкою Річарда Монтан'єза.

Над сценарієм працювали Льюіс Колік та Лінда Іве Чавес.

які не мають у своїй фільмографії відомих робіт вже багато років.

Але фільм не має сюжетних просідань.

Цьому допомагає і насичене подіями життя Монтан'єза, поки це чи не найкраща біографічна драма умовного класу Б.

В українському кінопрокаті цього червня була комедія «Без образ».

Як про неї не згадати, якщо її режисером виступив Джін або ж Геннадій Стопницький, що є виходцем із Києва.

Головні ролі виконали Ендрю Бартфельдман, відомий за участь у бродвейських постановках, та Дженіфер Лоуренс, яка повернулася до комічного образу після тяжкої драматичної історії минулого року у співпраці зі студією «А-24».

У епізодичних ролях без образ можна побачити і, наприклад, Меттю Бродеріка, який знявся у серпневому серіалі «Таблетка від болю» для Netflix, Ебона Мозбахраха з «Ведмедя» чи коміка Хасана Мінхажа.

За сюжетом головній героїні не вистачає коштів на сплату податків, і раптом їй трапляється оголошення, у якому говориться про те, що за зустрічі із 19-річним сином батьки віддадуть автівку дівчині.

Хлопець має мало досвіду спілкування з однолітками і не знаходить себе у суспільстві.

Але все раптом змінюється, бо дівчині конче треба сплатити податки.

Навіть не знаю, якого сюжету хотілося б більше – комедійного чи такого, у якому все закінчилось би хеппі-ендом.

У безобраз Джина Ступницького все склалось дуже приємно і легко.

Netflix також випустили цього серпня пригодницьку комедію «Зом-100.

Сотня справ, які треба зробити перш ніж стати зомбаком».

Раніше також вийшло одноіменне аніме.

Зняв фільм «Юсуке і Сіда» і співпраці з Netflix поки його наймасштабніший та найвідоміший проект.

Сюжет розповідає про натхненного та мотивованого хлопця, який влаштовується на свою першу роботу у хорошу компанію, але одразу розчаровується.

Вона стає чимось експлуататорським замість улюбленого заняття.

Всі у місті стають зомбі, і молодий хлопець вирішує не здаватись і написати список зі ста справ,

які йому треба зробити перед тим, як він теж можливо перевтілиться.

Насправді, хоч це і комедія, але трагічність, яка проходить повз весь сюжет, є реальним життям Японії та Азії загалом.

Ще на початку фільму є сцена, у якій після перепрацювань, що забирають всі дні підряд, головний герой спускається в метро.

Він думає про самогубство, але йому перешкоджає лише відсутність фізичних сил та передбачений місцевою владою паркан.

Саме тому зомбі і комедія – це легка форма подачі інформації у кіно та серіалах, що полягає у вічних перепрацюваннях та вигоранні.

Всі актори, крім Ейджі Акасо, грають погано.

Юсу Кейсіда – не Едгар Райт, але якщо не мати особливих очікувань і ви знаєтесь на стрічках такого жанру, то фільм може цілком сподобатись.

Поетичною комедією цього року є маленька біла брехня колишнього військового кореспондента Майкла Марена.

Ніякої теми війни тут нема, натомість іронію можна знайти у депресивному сюжеті.

У фільмі зіграли Перрі Медфелд, Майкл Еммет Волш, Джимі Сімпсон, Давін Джуей Рендольф, Зак Брафф.

Головні ж ролі виконали Кейт Хадсон, яка уособила колумністку Сімону, що займається літературним фестивалем, та Майкл Шенон, письменника Шрайвера з алкоголізмом та біполярним розладом, якого запрошують на виступ.

Колись він написав шедевр, бестселлер, але ніхто не знав, як чоловік виглядає чи будь-які факти його біографії.

Маючи такий якісний акторський склад, навіть зовнішньо маленька біла брехня виглядає дуже сирою, але за бажання переглянути якусь інді-драму – вам сюди.

Не менш помітним фільмом став ромком і драма «Червоний білий королівський синій» від Amazon і Меттіо Лопеса, який раніше писав сценарій для серіалу «Ньюсрум».

Історія кохання британського принца Генрі та сина президентки США Алекса є екранізацією одноіменного роману Кейсі Макквістон.

А головні ролі тут виконали Тейлор Захар Перес і Ніколас Голіцин.

Поза контекстом тут проходить і тема політики.

Америка виступає демократичною країною, Алекса батьки приймають одразу, а Генрі все життя турбує питання потрібності королівської влади

і покладених зобов'язань та обмежень.

Це абсолютно клішований сценарій, але через те, що він зосереджується на важливому зображенні ЛГБТ-спільноти у такій легкій обгорці, можна йому сміливо додати плюс.

За 2023 рік виходить сім фільмів, у яких знявся Ніколас Кейдж.

«Гра з дияволом» є однією з робіт.

Режисером виступив Юваль Адлер, який раніше також створив трилери «Секрети, які ми зберігаємо» та «Оперативник».

Якщо ці стрічки були доволі посередніми, але зі зрозумілим сюжетом, то гра з дияволом – це нелогічний абсурд зі згарним світлом та кольорами.

Складно вловити, що відбувається.

Чоловік їде у пологовий будинок до дружини, але у його автівку сідає психопат із пістолетом.

Яка його мотивація – невідомо, ми дізнаємось про це у останніх 10 хвилинах і вона максимально банальна.

Витратити на таке майже 2 години є повним безумством.

Натомість краще звернути увагу на один із найвідоміших проєктів Netflix від великого анонсу у січні.

Цього літа вийшов фільм Джуела Тейлора «Вони клонували Тайрона» з Джоном Боєгою, Тейоною Паріс та Джеймі Фоксом.

І стрічка одразу отримала відмінний український дубляж для поціновувачів.

Це дещо свіжий погляд на наукову фантастику, що містить у собі комедію та детектив, тому я назву цю дебютну роботу дуже вдалою.

На початку своєї розробки ключову роль у проекті мав зіграти Брайан Тайрі Генрі, і фільм міг стати зовсім іншим.

Але з таким складом команди, яка вийшла у результаті, стрічка набула чудового вигляду з не менш прекрасною як сучасною музикою,

так і з композиціями минулого покоління.

Музику й звук виділяю окремо, настільки це добре.

Хоча й операторська робота гідна уваги.

Сюжет зосередився на темношкірих героях, які досліджують клонування людей владою.

Якось одного з них розстріляли біля автівки вночі, а на ранок він прокинувся у ліжку без жодної подряпини.

Знайшовши безліч деталей та дивних речей, герої підтвердили теорії з моб.

З одного боку, фільм висміює популярність таких трендів в американському суспільстві, а з іншого метафорично розповідає про індивідуальність та схожість, або і просто напряму без додаткового навантаження розмірковує на тему, над якою люди інколи можуть задуматись.

Гумору вони кланували Тайрона примітивний, але природній та легкий, чим просто вписується у загальну картину.

Обов'язково знайдіть час на це кіно.

Ще одним трилером та детективом став фільм Мегі Мури, відомого актора Джона Слеттері, і це його друга режисерська робота з Джоном Гемом після «Божевільних».

У новій стрічці розповідається про хлопця, що керує магазином, але через нього перевозять фото з дитячою порнографією.

Це знаходить його дружина, що пригрозила зверненням до поліції.

Паралельно ми маємо ще одну сюжетну лінію.

Детектив Джордан Сандерс, вдівець якого не влаштовують різні деталі на побаченнях.

Його колегу Реді грає Нік Мохаммед, тому одразу згадується, якщо не його участь у серіалі Теді Ласо, то точно у розвідці.

Мегі Мури – це не похмура детективна історія, а сюжет під ковдрою з комедії, у якому нам все відомо спочатку.

Герої сатиричні, подвійний вбивство жінок з однаковим ім'ям та прізвищем ненавмисне, повторювані іронічні діалоги – ось що робить фільм таким схожим на серіал Фарго за умови, що ви знаєте, що він не розраховує на мільйонні перегляди.

Однією з найпомітніших стрічок фестивалю у Торонто 2022 року був пригодницький трилер «Як підірвати трубопровід» Деніела Гольдхабера.

Це вільна екранізація одноіменного нонфікшену шведського письменника та активіста, професора з екології людини Андреаса Мальма.

Фільм дуже довго розгойдується, хоча музика Гевіна Брівіка допомагає наростати на прузі, попри відверту сірість та прізність кіно.

Ми вивчаємо наших головних героїв навіть відсоток свинцю у якомусь розчині чи як вдома зробити бомбу, яка спрацьовує за командою.

Але навіщо, здавалося б, вся така різна молодь зібралась разом?

Навіщо один із них випробовує якийсь капсуль-детонатор за сидом свинцю?

Режисер пояснює все простою причиною.

Єдине, як вони можуть показати світу, що варто жити екологічніше, це підірвати трубопровід.

Боротьба за клімат, руйнування заповідника, конфіскація приватної власності задля держави, тощо.

У кожного є причина зробити щось жахливе для помсти.

У цьому і перевага фільму, як підірвати трубопровід.

Люди на екрані є як головними героями, так і яскраво вираженими антигероями.

Ми їм можемо і симпатизувати за активізм, але і засуджувати за шкоду, спричинену довкіллю, зокрема.

Звісно, питання також у тому, хто шкодить більше.

Тому однією з ліній критики фільму є те, що він дещо вдається до пропаганди тероризму і насильства.

«Рейс» – це, мабуть, перший фільм у рубриці «Житомирський кінофестиваль з елементами бойовика».

Стрічка стала акронізацією одноіменного роману письменника Чарльза Камінга, а режисером виступив Жан-Франсуа Ріше, відомий своїм дебютом «Стан місць» та «Ворогом держави №1».

Сюжет розповідає нам про рейс, який ще до виліту складається погано.

Погодні умови жахливі, пілот запізнюється, на борт приводять злочинця, пасажири незадоволені з різних причин.

Шторми близько вкапцують літак, тому їм ледве вдається прилетіти на сусідній невідомий острів.

Тут починається безліч клішованих моментів – злочинність, зброя, самозакохані пасажири, неприйнята заявка коло центру, насилля заради насилля.

З іншого боку, це частина розвитку сюжету такого жанру кіно, яку часто використовують режисери, хоча Жан-Франсуа Ріше міг би щось запозичити у Саллі, Клін та Іствуда.

Джерард Батлер зіграв цього року і у Калдагарі Ріка Романа Во, з яким вони часто співпрацюють.

Жанр для актора також майже не змінився.

Шпигунський трилер зосередився на досвідченому працівнику ЦРУ, Близькому Сході та витоку інформації.

Але тут мало що можна сказати у якості рецензії.

Ми всі знаємо, як працює жанр, хоч інколи з'являються і доволі цікаві моменти, наприклад, коли чоловіки однієї національності та віри засуджують одне одного, бо один з них занадто консервативний і живе ідеєю вічної помсти.

Кантагар дає час перепочити між перестрілками, занурює нас у атмосферу постель та нескінчених воєн.

Тому якщо нема особливих очікувань, вам не потрібен новий арго від Бена Афлика, то фільм вам сподобається.

Рейн Аллен Міллер цього року випустила свій дебют «Рай Лейн», або ж, як його можуть перекласти, «Житній провулок».

Режисерка ніби знімає кліп, грає з ракурсами, використовує ширококутні, аноморфні та інші об'єктиви, а сценаристи Нейтан Бріон і Том Меліа швидко розповідають історію, причому так, що глядач інколи не встигає за діями героїв.

За сюжетом у нас їх двоє.

Це молодь, яка саме закінчила стосунки, але вони ніби по різні боки ситуації.

Дівчина вийшла зі своїх взаємин із легкістю, а хлопець перевіряє соціальні мережі колишньої, не може припинити плакати і говорити про це.

Тому частина фільму присвячена тому, що Дом скаржиться на минулий досвід нові знайомі Яс.

Сцени заміняють одну одну раптово, з'являється театральність,

додаються історії у історії і складається враження, ніби твістом буде те, що це сон або просто думки якогось героя.

Сукупність незвичних технічних підходів, цікавий сюжет, який підкреслює британську комічність та щирість, ідеальна хімія між головними героями

яких зіграли Девід Джонсон, зірка серіалу «Індустрія» і Вівіа Нопара, зробили Рай Лейн, якщо не одним із найкращих та найприємніших ромкомів останніх часів, то точно 2023 року.

Закінчимо на позитивній ноті.

Нова комедія від Netflix «Тебе не запрошено на мою батміцву» розповіла про сучасний юдаїзм та дорослішання.

Фільм дещо схожий на «Боже ти тут, це я Маргарет» Келлі Фремон Крейг.

Обидві стрічки зосереджуються на пізнанні світу підлітками, першому коханні, дружбі та місці релігії і вірі у житті.

«Тебе не запрошено на мою батміцву» є екранізацією твори Аманди Стерн.

і зіграла у ній вся родина Сендлерів.

Адам Сендлер вже давно відомий актор, але саме новий фільм став найрейтинговішим для нього на Rotten Tomatoes.

«Тебе не запрошено на мою ботміцву» також зібрав десятки мільйонів переглядів лише за перший тиждень прем'єри і став непоганою камінг оф вейдж комедією 2023 року.

Дівчата, які побили горщики через хлопця, молоді інфлюенсери, бажання уваги – все тут присутнє.

Додатково дуже добре оцінили фільм «Батьки» та саме «Єврейські общини», які підтверджують той факт, що ритуал бар та бат міцви майже не продемонстрований у кіно.

Музика