Найбільші теракти росії: Краматорськ, Вінниця, Кременчук, Харків, Миколаїв, Очаків

Це перші хвилини наслідків удару Росії ураганом по вокзалу Краматорська 8 квітня.

Цей удар – один із каскаду терористичних актів, який окупанти цілеспрямовано здійснили проти цивільних українців.

Йо, б**, русський мир, б**.

Ми об'їхали Україну і поспілкувалися з жертвами російських ударів по масовим скупченням людей.

І зібрали беззаперечні свідчення – Росія – держава терорист.

Ми об'єднали їх в одному матеріалі, щоб вчергове нагадати – країна-убивць має бути визнана такою на міжнародному рівні.

8 квітня ця площа перед вокзалом Краматорська, а також перон були вщент заповнені людьми.

Це були не лише мешканці міста, а й люди, які з'їхали сюди із усього району, адже було оголошено евакуацію.

Вони чекали на потяг.

Я займався координацією евакуації людей, виводив їх до потрібних потягів, виставляли ми їх в черги.

Я виводив невеличку групу людей, щоб їх поставити в потрібну чергу.

Ми вийшли з цього виходу.

Пройшли метра три, десь до цього моменту.

Мене хтось відволік із НАТО, задавав питання стосовно евакуації.

Ми всі зупинилися, це нас врятувало, до речі.

Буквально через секунд 30 над вокзалом роздався дуже потужний вибух, люди попадали.

Почали бігти в бік будівлі вокзалу.

На якусь мить я хотів їх заспокоїти, сказати, що ми вже все почули, все закінчилося, але ту ж мить, ось там, де ми бачимо рейки, почали падати касети.

Я повернувся до вокзалу, намагаючись потрапити всередину, проте мене натовп збило на землю і на мене навалилося кілька людей.

Вибухи, коли зупинилися, я так подумав, що вони зупинилися, потім вже зрозумів, що мене трошки контузило.

Я вибрався з-під людей, на мені вони лежали, побачив, що верхні шари були там потерпілі, поранені, неподалік були загиблі.

Я почав йти в той бік, щоб роздивитися, кому потрібна допомога, хто постраждав.

Але тоді я зрозумів, що нічого не закінчилося, касети продовжили падати.

Із самого початку офіційна наша влада говорила про те, що по вокзалу вдарили точкою У із касетними забороненими боєприпасами.

Ось один із епіцентрів, куди був нанесений удар.

І, як розказують очевидці, тут саме в цьому периметрі було найбільше загиблих і постраждалих.

Однак там з того боку вокзалу, дуже далеко звідси, теж було багато загиблих.

і поранених, і саме це і свідчить про те, що не один боєприпас падав, також люди були і перед вокзалом потерпілі.

Зараз вже те, що вдарили касетними боєприпасами, підтверджено вже офіційною експертизою.

Слідчі СБУ встановили два конкретних населених пункти на нині окупованій частині Донбасу, звідки стріляли росіяни.

Коли вибухи вже насправді закінчилися, я побачив жахливу картину.

Ось тут був один з епіцентрів прильоту.

Тут дуже було багато пострадавших, дуже багато загиблих, дуже важко поранені з ампутаціями.

Всюди крики, стони, кров, запах пороху, жах.

Одні діти, одні діти, Вася!

Там за рогом стояли автівки, які горіли.

— Тобто касети падали і там?

— Касети падали всюди.

Касети почали падати з того боку, падали вони

На колії падали вони, за платформою там ще електричка стояла, в електричці теж були загиблі та постраждали.

За електричкою вони падали, перед електричкою, перед вокзалом, з того боку, з цього боку, там за туалетом і з вулиці теж.

Теракт росіян на Краматорському вокзалі забрав життя 57 людей і ще 150 покалічів.

Символом цього злочину на весь світ стала закривавлена дитяча іграшка.

На установці із боєприпасами був цинічний напис «За дітей».

Знімаємо про теракти, які росіяни влаштовують проти цивільних.

Найбільший відбувся тут, у Краматорську, на вокзалі у квітні.

І от саме в час, коли ми тут знімали, знову росіяни десь в кілометрі звідси пустили дві, не знаю чого, вдарило, два вибухи було.

Тобто тероризувати населення Донбасу вони не припиняють.

Дві ракети поцілили у будинок.

Він сильно палав, його загасили пожежники.

А після цього ми бачили, як рятувальники діставали тіла мінімум двох людей.

Також, як відомо, тут є постраждалі.

Я була в огороді і бачу, що летить ракета, і вона прямо туди.

Ну, а в мене там повріження все.

Якби я була вдома, мене б не було, тому що там з рамою вискочило все.

Якраз я там готуватися збиралася.

А хто ваші сусіди полиці?

Хто це був?

Кого вони розбили?

Оце там, де згоріли.

Вони згоріли два вдома.

Згоріли?

Так хто це там?

Згоріли.

Люди просто?

Ну, вони порівняно недавно почали жити.

Вони не військові.

Ну, я їх не знаю, оце я вам що скажу.

Я їх просто не знаю.

Вони багаті люди, у них там дуже і подвір'я гарне, і будинки були гарні.

Ну, бачите, немає.

Ну, оце у другому будинку, оце у першому, а в другому, я не знаю, хтось там жив.

Ну, мені казали, що вроді Гончаренко.

Гончаренко – це мерчик?

Ну, я не знаю, хто він, чи мер він, чи батько мера, не знаю.

Воно ж тут і батько десь живе, і він.

Я не знаю.

А це ракета влучила на центральну площу миру у Краматорську всередині липня.

Тепер всі будівлі навколо без вікон, а сам центр міста безлюдний.

Тоді 8 квітня у Краматорську, це навмисний був завданий удар, ворог чітко розумів, що й ведеться евакуація населення,

іде, буде підходити потяг, що саме плюс-мінус цей період часу буде скупчення людей велике.

А таких

Ударів дуже велика кількість.

Це і Слов'янськ.

Це пригадати на перші дні війни, коли ми розпочали евакуацію по Волновасі, коли почали рухатися евакуаційні автобуси, відразу почався обстріл з РСЗВ саме евакуаційних автобусів.

Бахмут під постійними обстрілами, де гинуть.

Я приведу черговий приклад.

Тільки за сьогоднішню добу загинуло 8 осіб, 19 отримали поранення.

І, на жаль, я минулого тижня тільки зафіксував, був один день за...

Ці місяці, навіть коли було ноль загиблих людей, це був один день за декілька місяців.

Росіяни намагаються схилити українців до капітуляції ракетним терором і артилерійськими обстрілами житлових кварталів.

До Донбасу дістається найбільше.

Окупанти ще в перший місяць війни не просто зробили два масових злочини проти цивільних у Маріуполі – удар по пологовому і драмтеатру.

Те, що вони зробили із Маріуполем і Волновахою – суцільний величезний теракт.

Бо вони фактично знищили ці два міста.

А на початку липня росіяни хотіли розбити готель, де раніше частина гостей були українські військові.

Але згідно з міжнародним правом бити по об'єктам, тим більше цивільним, зброєю масового ураження, якщо не можеш уникнути жертв серед цивільних, заборонено.

Ну, це хтось доніс, це падли, тут такі, видно, живуть люди в нас у місті.

Хто б знав, що там…

Несколько солдат таких жило.

В общем, я сиділа на кроваті.

Отак.

Кровать, отак вікно.

І воно як гугухнуло, а я так і сиділа, як очманіла.

Ні сюди, ні туди.

Посипалися п'ять вікон.

У залі, тут.

Два на кухні.

А я сидю.

Стекло.

Ну, я до того позамазувала тим скотчем.

Бо у 2014-му теж так було, скотч замазувала.

Так не сипалися оці скло по хаті.

Ага.

Стекло.

А воно так і впало.

І тут.

Тут я теж у себе.

Оце де я сиділа тому.

Ото так.

А що робити?

А зараз оце позабивали, в хаті темнота.

Ну, а що?

Сидимо.

А що робити?

Будемо сидіти, нікуди ми не поїдемо.

Снаряд влучив у двір і вбив місцевого цивільного чоловіка, який сидів на лавці.

Ось тут, де ви стоїте, тут помер чоловік.

Ось тут сидів Коля.

Це наш чоловік.

Ми ранку пили кофе з ним, а тут він помер.

Тут сидів інший чоловік.

А за цим столиком постійно тут люди збираються.

Зараз вони живуть в підвалах.

У мене сьогодні день народження, 7 липня.

Просто сидів на кухні головою до цього вибуху.

Ось.

Після цього все це постріляли.

Зашивали.

Голова теж сама.

Голова я... Поснімали вже швихом.

Отак виглядає автовокзал у Слов'янську після нещодавного обстрілу.

Ніхто не загинув лише тому, що вокзал був порожнім.

Харків та Миколаїв під щоденним шквальним вогнем противника.

Росіяни тероризують мешканців і ракетами, і артилерією.

До наймасовіших жертв призвели удари по обласним державним адміністраціям міст.

У Харкові внаслідок такого удару загинуло 29 людей.

У Миколаївській обладміністрації – 38.

А будівля самої ОДА в місті тепер стоїть наче з вирваним серцем.

27 червня близько 16-ї години ракета, яку окупанти випустили із території Росії, влучила у торговий центр «Амстор» у Кременчуці.

В цей час тут перебували сотні людей.

Більшості вдалося врятуватись, однак, на жаль, не всім.

Фронт робот був дуже широкий, загиблих.

Люди виносили їх і емоції були дуже змішані.

Сподівались, що їх буде якнайменше, але вирішили, як вирішили.

На той момент вже всі, кого могли врятувати, вже всі були евакуйовані.

Швидка допомога їм на той момент вже надавалася.

За нами залишалось лише ліквідувати пожежу та продовжувати пошуки надії все ж таки знайти когось.

Ще були шанси, але…

Ракета влучила у правий край будівлі.

Там знаходився магазин електроніки «Комфі».

Там був епіцентр вибуху і звідти почав горіти сам торгівельний центр.

Звідти, звісно, було найважче витягнути людей і тому там була найбільша кількість постраждалих.

Я взагалі не знаю, як без нього жити тепер.

Хто його не знає, він дуже добрий, чимний, благородний.

Він ніколи нікого не ображав, допомагав завжди.

Ось так обірвалося його життя, ні за що.

Ці гади просто нелюди.

Вони знищують нас, знищили мою родину, тому що вирвали наше серце.

Вибачте, я більше не можу.

Росія поширювала брехню, що торговий центр був порожнім, що тих сотень людей там не було.

Зараз хочу до всіх ідіотів

які поширюють кремлівські наративи про те, що там не було людей, про те, що це був порожній торговий центр, і про те, що це не був теракт.

Щоб ви подивились, як стає погано родичам на похоронах 27-річного працівника Комфі Євгена.

Щоб ви бачили, як ці люди ридають.

Ці всі сльози – це весь біль на вашій совісті, на совісті ідіотів, які поширюють кремлівські наративи.

Знищення народу планомірне.

Ким це треба бути?

Скорботі з вами перебуває увесь світ.

І це стосується не тільки нашої держави.

У всьому світу змінюється думка не тільки про того ірода окаянного і душолуба кремлівського,

А про наш народ, про те, що дійсно його треба спасати.

І спасати саме від цього.

Я працюю в магазині «Портер».

На момент вибуху знаходилася саме в ньому.

В цей момент в мене був посітитель, який купував лимонад.

Я стояла за стійкою своєю, він стояв навпроти.

Ми відчули великий…

поштовх, удар, як це можна сказати.

Не зрозуміло, що трапилось.

За ним за першим ударом пішов другий удар.

Уже більш-менш відчутний він нам був.

Злякалася, але не зрозуміло, що трапилося.

Потім я підняла очі, тому що трішки сховалася, хотіла себе сховати.

Підняла очі і помітила те, що Амстор

Повний вже дим.

Ми почули крики людей, тут вже люди стояли поранені.

В крові я винесла воду.

Жінка в мене спочатку попросила воду.

На той момент я не знала, але як потім виявилось, там була моя подруга дитинства, яка перший день прийшла працювати в магазин «Єва».

Юлія два дні була в реанімації.

Лікарі змогли врятувати їй життя.

Було чути кілька вибухів, серйозних вибухів.

Відчуття було, що це сталося прямо біля дому.

Мабуть, піддавшись паніці, як і всі жителі будинку, ми спустилися до під'їзду, побачили стовп диму.

І зрозуміло, що в місті сталася біда.

Почала телефонувати колегам, які були на робочому місці в цей момент, але не було з ними зв'язку, тому дзвонювалася з колегами, які знаходилися в цей момент вдома і вирішили їхати на роботу.

Коли ми зайшли у відділення, у відділенні вже були пацієнти, які…

потребували допомоги і колеги, які знаходилися на робочому місці, надавали допомогу.

Пацієнти були тяжкі, тому потрібно було і знебулити, і провести інфузійну терапію.

Хтось колег знаходився в цей момент в операційній, хтось проводив реанімаційні заходи, як би це сумно не звучало, але це було так.

Якраз підняли на поверх до нас у відділення молоду дівчину 22 років

Вона стала безпосередньо моєю пацієнткою.

Далі нею займалася я. Що з нею було?

У неї була мінновибухова травма, політравма, закрита черепно-мозгова травма, забій головного мозку, перелом нижньої...

Щелепи і множинні колото-різані рани тулуба.

Вони поступали в стані шоку.

Про моральний аспект тоді було говорити дуже рано.

Це стан шоку.

Вони не розуміли, хто вони, де вони і що трапилося.

Безпосередньо Юля, з якою я працювала, вона дізналася, що з нею трапилося вже від мене.

Вона не пам'ятала моменту, що трапилось і як трапилось.

Коли вона почала згадувати, вона сказала, що перший день вийшла на роботу як стажер.

Дуже чекала закінчення зміни і в цей момент вона відчула, що їй щось штовхнуло в спину.

Більше вона нічого не пам'ятала і розказати не могла.

Останнє, що я пам'ятаю, це те, що я сиділа на своєму місці.

Мені на телефон прийшло увідомлення, що Полтавська область, як би, тривога.

І пройшло там, буквально, ну, не багато, мабуть, хвилин шість, десь так.

Сам вибух я не пам'ятаю.

Тобто, це так от просто мгновенно відбувалося.

І, можливо, мене гушило, чи щось придавило.

Можливо, я упала на пол і далі я нічого не пам'ятаю.

Тобто ніяк мене там знайшли, витиснули.

Я пам'ятаю тільки відривки, де я вже їхала в лікарню.

Потім я була в лікарні вже в коридорі, сиділа на каталці.

Олена в цей день теж була на роботі у кав'ярні в торговому центрі.

Пригадати момент вибуху вона теж не може.

Вона отримала не тяжкі травми і повністю одужає.

Одразу після трагедії по допомогу до медиків звернулося 93 потерпілих, переважно з пораненнями і опіками.

25 пацієнтів звернулося, госпіталізованих 16.

Спочатку в першу добу, потім вони доходили ще.

Можливо, хто був, злякалися, шок який був.

Тобто вони спочатку не зверталися за допомогою.

А потім вони відчули, що їм на наступну добу.

І також були госпіталізовані на наступну добу.

У результаті теракту загинула 21 людина.

Ще одна жінка вважається зниклою без звісти.

Коли мене накрили, я тільки думала, хто з моїх залишився.

Усі спять.

Усі, звісно, внуки, правнуки.

Я дожила до того, що мені похоронити довелося правнуков.

Як я можу про це говорити?

І як я можу дихати про це?

28 червня росіяни обстріляли зградів місця масових скупчень людей у Очакові.

В результаті цього обстрілу загинуло четверо людей, серед яких була восьмирічна дівчинка.

Ми зараз їдемо в село Андрівка на Миколаївщині.

Наразі там проживає сім'я Скотчакова, яка 28 червня внаслідок російського обстрілу втратила двох близьких.

Один зі снарядів повністю зруйнував приватні будинки, де жила родина.

Всі ці три місяці ми бігали, де можна було прятатися.

Кожну ніч ми ніколи не спали.

А це я з однієї кімнати перейшла в іншу кімнату.

Чотири години ранку.

Тільки лягла.

Не було майже ніяких звуків, признаків.

Раніше, як стріляли, так весь будинок дрожав.

Ми фаталися за стіни, за двері, за все фаталися.

А тут просто якась тишина.

І на тебе гриба падає.

І більше нічого.

Після цієї глиби прямо цей будинок в розстріли йшов.

Не кудись, а просто як в упір стріляли його єдиний будинок.

Лежала і думала, хоча б якось вилізти.

Вилізти не можна було, тому що лежала на мене бетонна глиба.

Це треба було бачити таку глибу.

Таку глибу.

Так мою дочі вбило.

Правнучку вбило, праправнуку і правнучку лежать беспомочны в реанімації в Николаеві.

Маргарита старша сестра була двома дочками госпіталізована в лікарню одразу, тому що вони, як би,

Дочка 13 років, вона спала в шкафу.

Вона витягнула маму.

Наймолодша дочка допомогла їй витягнути.

Це Емочка, 1,5 року.

Їх витягнули, їм сказали, одразу посадили в лікарню і увезли.

Сказали, не волнуйтесь, ми всіх повитаскуємо.

Вони розповіли, хто знаходиться.

Потім дістали нашу бабусю, її довго не могли знайти, тому що її не видно було під завалами.

По неї просто почали ходити.

Говорити вона не могла, тому що вже 4 години лежала під завалами.

Її, я навіть не знаю, яким чудом знайшли.

Її витягли і відправили теж в лікарню.

Потім вже знайшли мою маму і Єву.

На початку ж липня росіяни вбили 22 людини на базі відпочинку у Сергіївці на Одещині.

За три місяці просякнута кров'ю дитяча іграшка, яка стала своєрідним символом російського тероризму, змінилась на дитячий візочок з-під торгового центру у Вінниці.

Це візочок чотирирічної Лізи.

На момент ракетної атаки російських окупантів на місто Ліза із мамою Іриною саме прямувала на заняття з раннього розвитку дитини.

Внаслідок удару дівчинка загинула просто у візочку.

Її мама у лікарні.

У центр Вінниці тоді прилетіло три ракети.

Вони потрапили у торговий центр і будинок офіцерів.

Першим вибухом я впав на пол.

І почав рухатися під стінку, за колону кудись.

І одразу другий вибух, і мене почало засипати.

Я одразу не було чим дихати і я вирішив, що треба якось звідти вибиратись.

Зробив як віконце з-під завалу і переліз через ці руйнування.

Максим працював в ювелірному.

В момент вибуху знаходився там.

Перше, що побачив, коли вдалося вибратися – багато поранених людей навколо.

Вийшов на вулицю і тут же

Побачив обгорілих людей, з цієї сторони стояли робітники мої, друзі, які також працювали в будинку побуту з першого вікна і так далі.

Я їх побачив, підійшов до них.

В них були травми, в одного був осколок в очі.

Тут було полум'я, я через нього перепригнув і перше, що побачив, це людина, котра стояла гола, без одяжди.

Ну, видно, згорів одяг.

Вона стояла, обгоріла ось так просто.

Ми знаходилися в себе в підрозділі, в приміщенні.

І, до речі, над нашим підрозділом якраз пролетіли ці ракети, тому що я почув гул якийсь, вроді як на літак.

Вийшов, в вікно вже подивився, зрозумів, що пролетіли ракети.

Пройшовши, ну, буквально секунди 3-4, ми почули вже вибухи.

Почули вибухи, зразу…

Нагаючи ні хвилини, сіли з екіпажем нашим і вирушили сюди до місця надзвичайної ситуації, яка тут трапилась.

Прибувши сюди, ось це приміщення, тут все було завалене, тут було незрозуміло.

Сюди навіть автомобіль, який тут був припаркований, навіть автомобіль залетів в це приміщення через ці стіни.

Перегородки всі були розбиті.

І ми розуміли, що там знаходяться люди.

Перші наші дії були, прийнято правильне рішення на рятування людей.

Зайшовши сюди безпосередньо, ось тут ми виявили жінку, яка була ще в притомному стані, вже під час того, як ми її почали доставати, вона декілька разів

Втрачала свідомість і знову приходила в себе.

Лікарі були на місці, лікарі вже надавали першу допомогу, наша задача була її достати.

На ній лежали великі куски перегородок, бітонні стіни.

Епіцентром вибуху ракети стала клініка нейромети, яка розташована в будинку побуту.

Звідси рятувальники витягли 5 тіл.

Потім, коли почали обслідувати це приміщення, тут було все в завалах.

Тут виявили, що тіло…

Мужчина, років 40 йому, 45 приблизно.

Достали, медики одразу на місці його обстежували, сказали, що вже

вже йому не допоможемо, не врятуємо йому.

Людина вже загинула тут.

Далі почали по кусочкам обстежувати цю будівлю, розбирати завали.

І далі до того зеленого стульчика ми ще виявили тіла чотирьох людей.

Люди були настільки вже обгорюючі, що можна навіть сказати, що одна людина була трохи по фрагментам.

Вона просто була поломана, посічена від вибухової хвилі.

і прибита ще плюс конструкціями, які тут завалилися.

Серед загиблих тут працівників клініки і пацієнтів Володимир Мулевич.

Його діти Аня та Євген досі не знають, як саме загинув батько.

Пізнавати його довелося за фото і документами.

Вибух був о 10.40, десь ось так.

І вже об 11.

Я вже була там, але вже все оцепили.

Військові, поліція нас туди не підпускали.

Ми бачили наш автомобіль, на якому тато приїхав здалеку.

Він був пошкоджений, але він був не вигорівший.

Тому я дуже сильно сподівалася, що тато живий.

Ми цілий день їздили по лікарнях.

Його ніде не було в списках людей, які потрапили до лікарні.

І потім вже ближче до вечора ми прийняли рішення, що нам потрібно їхати в поліцію.

Ми поїхали в поліцію.

Там мама написала заяву, Женя написав також на… Заяву на здання генетичного матеріалу.

І щоб батько наш безвістій зник.

Ось.

І далі ми з поліції поїхали знов по лікарнях.

Ми все ж таки сподівалися, що він живий.

Ми тільки приїхали на територію лікарні швидкої допомоги, там, де більшість постраждалих, і слідча зателефонувала і сказала нам їхати в морг, що наш тато загинув.

Як і кожного разу, окупанти вигадали, що били по військовій цілі.

Спочатку сказали, що по складу з боєприпасами, а потім, що в будинку офіцерів було командування повітряних сил.

Хоча там на той момент готувався благодійний концерт.

Та й сам будинок останні роки слугував скоріше концертним залом.

Від ракетного обстрілу тут загинув звукорежисер співачки Роксолана.

Ще один член команди в лікарні.

Хлопці були біля входу у будинок офіцерів.

Я встав, підійшов до Андрія, він так кричав, що я хотів його відтягнути, допомогти якось встати, бо біля нас горіла машина, яка теж в будь-який момент могла вибухнути.

Він кричав, що не відчуває ніг, не може встати.

Я намагався йому допомогти, а потім вже так трохи перевернув, побачив, що в нього дуже пошкоджена спина, трохи вища поясниця, велика дуже рана була.

Людей ще не було навкруги.

Сам я його теж не міг підняти і розумів, що не можна його так тягнути, бо можна більше нашкодити ще.

Потім я повернувся, в декілька кроках лежав Женя.

От помічник наш, моніторний звукорежисер, підбіг до нього, він так вже був без тями, не міг сказати ні слова, от нічого.

Я так роздивився, у нього була рана велика в грудях.

Ворог намагається втягнути нас у дискусію, а чи хотіли вони влучити у торгівельний центр, а чи хотіли вони влучити у ринок, де є масове скупчення цивільних людей.

Чи, можливо, вони цілили у якусь їхню чергову військову ціль.

Нас це взагалі не має цікавити.

Потрапили туди, куди потрапили.

І вони лише за останній місяць вбили сотні цивільних українців.

Останнім одним із найкривавіших терактів стало вбивство росіянами 53-х полонених азовців у колонії в Оленівці.

Ще 75-тьох вони поранили.

Цей жахливий злочин, як завжди, супроводжувався брехнею про те, що самі ж українці своїх розстріляли.

Хіба це не достатньо жорстокий очевидний теракт, щоб у ключових столицях світу були ухвалені відповідні рішення щодо визнання Росії державою-терористом?

Усі перелічені випадки мають ознаки терактів.

Вони не мають нічого спільного із воєнними діями.

Більше того, їхнім справжнім поясненням може бути свідоме бажання штовхати українців до капітуляції.

Не маючи значних успіхів на полі бою,

залякати цивільних, щоб ті схиляли владу йти на поступки убивцям.

Визнання Росії державою-терористом унеможливить будь-які перемовини на їхню вимогу і їхніх умовах.

До того, як винуватці терактів, тобто політична верхівка Росії, будуть покарані.

Та й взагалі, ватажків терористів у світі прийнято ліквідувати.

Звісно, теракти проти цивільних – це не єдиний злочин Російської Федерації.

Багайський трибунал злочином називає сам факт збройної агресії.

Тож вбивати наших військових Росія теж не має жодного права.

Процес її притягнення до відповідальності у цьому суді уже запущено.

Що воно хоче, дайте, щоб воно, падло, подавилося, а все-таки падло хоче.

Бачиш, ми бендери, ми такі всякі, ми в тебе нічого не беремо.

Людей жалко, нічого не жалко вже, людей жалко, жалко народа.