Перетворення у «Субстанції» | Анатомія сцени

Всім привіт, це Фінчер Кубриком і це рубрика «Анатомія сцени».

Субстанція «Королі Фарежі» стала незвичним хітом 2024 року.

Це перша помітна робота режисерки, яку високо оцінили критики та глядачі.

Продюсуванням та виробництвом займались дві французькі компанії-початківці та дочірня компанія до Universal Pictures, а не безпосередньо сама студія.

Маргарет Квеллі хоч і є однією з найвідоміших акторок останніх років через появу у таких режисерів, як Йорго Слантімос, Ітан Коен чи Квентін Тарантіно, але Демі Мур здавалось вже давно призабута зірка.

А сталося у висновку, як із Селін Сонг і її минулорічними минулими життями, чи з американським чтивом Корда Джефферсона, яких дуже полюбили і навіть відзначили номінаціями на Оскарі, але не компанії стали провідником до цього успіху.

Вишукана акторська гра «Демімур» та простий, але чіткий за наслідуванням трендів сюжет роблять бодіхорор-фаржі яскравим у всіх сенсах.

Можливо, це жіноча кіно у чистому прояві, але воно зрозуміле всім, тому нема сенсу акцентувати увагу на історії.

Натомість пропоную зосередитись на візуальній частині.

«Королі Фаража» обожнює Девіда Кроненберга, знаного режисера фільмів жахів та різнопланових драм, і у кількох сценах намагається його повторювати.

Інколи навіть дуже прямолінійно, як це було з героїною СЮ у «Субстанції» та Максом у «Відеодромі».

Схожості можна знайти і у сцені переходу між версіями жінок, що натхнен на Тарантіно, у тому, як коридор у студії нагадує Сяйво Стенлі Кубрика, чи фінальна сцена приводить нас до тієї ж реакції публіки, що ми бачили і у «Людина-слон» Девіда Лінча.

Окремо хочеться розбирати першу сцену перетворення, яка починається у формі такої собі відеогри, що викручує іммерсивність на повну.

Це ніби використання віртуальної реальності, де від першої особи ми починаємо досліджувати світ.

Звісно, навіть сама операторська робота тут здебільшого є графікою, крім того, що команда для тіл акторок використовувала протези.

Особисто на цьому моменті спеціальні візуальні ефекти дуже очевидні, хоча використовуючи грінскрін для сцени з дзеркалом теж можна допустити зайве розмиття і втрату якості.

Тому надалі ми бачимо те, як героїня Маргарет Квеллі відігравала свою роль прямо навпроти камери.

І ці специфічні похитування водночас імітують ручну зйомку та є звичним використанням трекеру під час монтажу, коли захоплюється конкретна область у кадрі і на ній акцентується весь рух.

Трішки магії, зворотній зум, і тепер ми перебігаємо до простої сцени з героїною, де на момент зйомки замість дзеркала був екран.

І ці кадри, перестрибуючи на кілька секунд, є підтвердженням.