Тодось Осьмачка – божевільний чи вільний від Бога? /Читання/

Цього не існує, вас тут теж немає, відомості про життя поета вкрай суперечливі і неповні.

Фактично єдине їхнє джерело, його власні слова, записані під час допитів у різних варіаціях.

Таудося Сьмачка – поет із пекла.

Епоха, у яку він народився, була зовсім іншою, ніж та, у якої не довелося жити, невимовно страждати, втікати від смерті і з Богом повертатися в пам'яті у своє щасливе дитинство.

У родині Івлю та Степана Осьмачук 16 травня 1895 року у Куцівці на Черкащині народився Тодосій Осьмачук.

Тодось мав чотирьох братів і двох сестер.

Народжуючи Тодося, мати овлухла.

І лише через 20 років відчистково повернувся слух.

У тодосовій душі на все життя залишилося почуття глибокої провини за материнне калітство.

Батько відіграв особливу роль в його житті.

На рукописі поеми поет Осьмачка посяг, присвячив пам'яті єдиного мого друга, найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, моєго батька Степана Осьмачка.

У життєвому спадку Тодося Осьмачки немає жодних спогадів про його дідів і бабів.

Його батько Степан Осьмачка працював у поміщика мецената Миколи Терещенка в селі Кузівка на Черкащині, був ветеринаром-самоуком і одружився із селянкою Євгою Лукій.

Двоє їхніх перших дітей померли ще немовлятами, а 16 травня 1895 року народився син, якого охрестили Теодосій, а називали просто Тодось.

Із самого маличку хлопчик постійно чув від сусідів про те, що він є причиною матерної хвороби.

Це сформувало в ньому комплекс провини.

Підсвідомо прагнучи спокути, поет уже з раннього віку намагався стати для матері опорою по господарству.

Ще четверо братів і двоє сестер народилися після Тодося.

На схилі віку в автобіографічній повісті «Ротон до душогубців» він чітко відтворив атмосферу багатодітної селянської сім'ї, де безпресвітно заклопотана господарства мати не мала ні часу, ні вміння приділяти увагу дітям.

Нинетто цікавився долою дітей і батько, який постійно мандрував, лікуючи по селах худобу.

Він рідко приносив додому гроші та зловживав алкоголем, що провокувало постійні конфлікти з дружиною.

Позбавлений любові і розуміння, тоді зростав відчуженим та замкнутим.

Осьмачка не був близький зі своїми братами і сестрами та відцурався їхнього товариства.

Пізніше восьмачка згадує про їхнє існування тільки коли потребував прихистку, а на допитах і в спогадах щоразу називав різну їх кількість, чим остаточно заплутав біографів.

У ротонді до шугубці він писав, діти його, батька, це просто солома, ніхто ні на що не придатний, на старший тільки між люди пішов.

Десь, кажуть, у Києві записателя.

Дистанціювання від рідних і підтвердження його вищості над ними сприяв і той факт, що тодось єдиний із поміж дітей зміг здобути освіту.

Щоправда, під час навчання у школах Куцівській парафіяльній та Матосівській земській він особливо гуспісів не мав, бо викладали там російською, хлопець цій не розумів.

Відмова підлаштовуватись під оточення і відірваність від колективу спричинила його втечу до світу власних фантазій.

Саме тоді ось Мечка захопився художньою літературою, багато читав, уявляв себе героєм книг та робив перші спроби писати власні твори.

Перша світова.

У 1915 році Сьмачко складав при гімназії спит названня немського вчителя.

Але тоді вже вирувала Перша світова війна, а тоді працював у школі лише кілька місяців, бо був мобілізований до царської армії.

На службі ще виразніше проступив його конфліктний характер.

За свою виривальну поему «Думу солдата» він навіть був ув'язнений і згодом почав шукати посіб,

дезортирувати.

Пізніше медець писав в автобіографії, що занедужив на легені та перебував у шпиталі, який самовільно залишив.

Але в еміграції розповів свій добрий знайомий Марій Кийван зовсім іншу версію.

Маючи досвід гри в матерському театрі, він вирішив удавати туберкульоз.

Постійно надривно кашляв, а під час довгого маршу спеціально впав, розкусив собі язика і став плювати кров'ю.

Старий лікар одразу вирявив факт симуляції, але чомусь наполіг на комісуванні.

Марія Тейван, сама медик за фахом, ставила цю поетову розповідь під сумнів.

На її думку, із ним стався справжній напад епілепсії психічної породи.

Сучасні бібліографи, біографи.

Зокрема, Ольга Мірошник пишуть про наявність у нього афект епілепсії, яка розвинувалася на тлі нездоланного відчуття страху або тяжкої форми істерії з епілептичними нападами.

Повернувшись на Черкащину, Осьмачка деякий час вчителював у сусідньому селі, а потім знову селився з батьками.

Є маловідомі дані, що під час громадянської війни він служив у спеціальній частині Української Народної Республіки.

«Чорні запорожці» та складав патріотичні антиросійські пісні.

Його рідний брат Саміло воював у лавах Червоної армії та якось у вісні заспівав одну з цих пісень, через що був розстріляний за контрреволюцію.

За словами Марії Кейман, подія ця довго і болісно гнітила поетову душу.

Тоді ось, очевидь, намагався витіснити її з пам'яті і надалі стверджував, що самій Лопомар від тифу.

Власне, особисті переживання відчуття провини за хворобу матері СМЕБРА наклалися у нього на глибокі потрясіння через зовнішні обставини військових досвідів перші переслідування за атортію.

НЕЩАСНІ ЖЕНЩИНИ НЕЩАСНОГО У 20-х роках тоді сісьмачка знакомиться з Лисією Трохименко, низенькою чорнявкою з темнокарими очима, що приїхала з села Ясногородки на Київщині навчатися в медицинському інституті.

І нездовзі одружується з нею.

Жили вони бідно, дружина навчалася, потім працювала і всю хатню роботу робила сама, а Тодося Осьмачку посилала до бібліотеки.

Згодом Тодося Осьмачка казатиме, що він ніколи не любив своєї дружини, а вона його любила дуже.

«Я її і бив, і за коси тягав, а вона все ж мене любила», – говорив Тодось Осьмачка.

Очевидно, вже тоді, у другій половині 20-х років, починалася його психічна хвороба.

Одного разу поетові здалося, що хтось рився в його рукописах.

Тодось Осьмачка звинуватив дружину, що вона давала «ГПУшникам» його вірші.

Він кинувся до дружини і став її дошити.

Лесі Луківну врятували сусіди.

Друзі влаштували поета до психіатричної больнички, з якої він утік у рідну куцівку.

Ось так родинне життя молодого подружжя з маленьким сином на руках перетворилося на ад.

У 1930 році восьмачки розстались.

Йому на той час було 35, а Лесі 29 років.

За якийсь час після розлучення з Осьмачкою Леся вийшла заміж за його колишнього однокурсника Якова Яременка, народила доньку Олену.

Однак незабаром Якова було репресіровано і Леся Луківна лишилася сама з двома дітьми.

Син Тодося Осьмачки Ігор виростав із твердим переконанням, що батько умір і лише інколи.

Він брав у руки фото, на якому він малий і з батьком.

розвертав єдину батькову книгу, що вціліла в їхньому домі.

Це була збірка клекіт.

Починав читати дивні похмурі вірші, мало що в них розуміючи, і не раз ловив себе на думці, що це не все, що він знає про батька.

Сьогодні йому вже за 80.

У молоді роки син Тодося Осьмачки був чемпіоном Радянського Союза з водного пола, тренером.

Леся Луківна дожила до глибокої старості, їй довелося бути дружиною двох так званих врагов народу.

Вона померла 29 січня 1996 року на 95-му році життя.

Роман з Чорницею Під час лікування в Криниці в 1942 році в житті Тадасі Осьмачки з'являється жінка, яка залишила чи не найбільший слід у його житті – Йосифа Вітер і гуменя монастиря Сестер Судиток, яка дима вціліла після тюрми НКВС.

Її били гумовими палецями, виривали волосся, викручували руки, вішали на крюк, терзали електричним струмом, кидали на цілу ніч у льох до пацюків.

Які тодосі осьмачку з психлікарні Йосифу Вітер з в'язниці визволила війна.

Митрополит Андрій Шептицький послав матір'ю Йосифу на лікування до криниці.

Так вони і зустрілися.

За одним столом у їдальні.

Поет і черниця.

Тодосісь мачка був подивований.

Мати Йосифа була киянкою.

Він усім радісно повторював, що вони земляки.

Тодосісь мачка запрошує матушку Йосифу на прогулку, співає за її вікном серенади.

Вона не виходить.

Наступного ранку всі креницькі українці довідалися, що мати Йосифа від'їхала до Львова, навіть не розпочавши лікування.

Надія на одруження не залишила тодосі осьмачку, але одні жінки його ігнорують, від інших він сам утікає, радіючи, що не встиг запропонувати руку і серце.

Для однієї я не досить багатий, для другої застарий, для третьої невеселий.

Його ідеалом була молода дівчина-сирота, не освічена, але з простим, чутливим серцем.

Проте сватався він завжди до інтелігентних і освічених жінок.

Тодосі ось мачка хотів одружитися з особливою жінкою.

«Жінка мусить бути красивою», – казав він.

«Жінка мусить мати добре серце.

Жінка повинна мати тонкі людські почуття.

Вона мусить бути жінкою-людиною, а не бабою.

Важко уявити, як би склалося життя Тодосі ось мачки, аби він одружився».

Певна солодка мрія перетворилася на гірку дійсність, бо поет не був створений для подружнього життя.

І тільки мати Йосифа залишилася тим світлим спогадом, його ідеалом, що для неї він знаходив найпобожніші слова.

Божевілля Осьмачки.

Із середини 20-х років після періоду відносної стабілізації психічного стану у поета стали проявлятися крайня підозрілоїсть і нестриманість в оцінюванні колих паперу.

Зокрема, його нав'язливою ідеєю стало переконання, що вони крадуть образи його віршів і використовують у власних творах.

Найбільше він зневажав Микола Хвилєвого, Павла Течіну і все огрупування неокласиків.

Неперезуміння з Течіною переросло у відкритий конфлікт.

Тодось приходив до нього додому, бігав по хаті, танцював у злості і казився, звинувачуючи господаря в плагіаті та підзагріванні радянській владі.

Так збентежений Павло відгукувався на його поведінку.

«Ось мачку не люблю, хай собі він буде геній, а не я, не в цім річ».

Геній завойовувати істерикою не може.

Цікаво, що через десятиліття Тодось посяв протичину з величезною повагою.

Протидося осьмачку, згадуючи й таку характерну історію, в Авзбурзі одна пані запросила осьмачку на вечерю.

Несподіванкою було те, що він не відмовився.

Можливо, він мав до неї амурний інтерес, оскільки зацікавлювався чи не кожною самотньою вродливою жінкою.

Невідомо нікому, як він поводився на вечері, що говорив і яке враження справив на господиню Відомо лише те, що наступного ранку він скаржився на болі в животі і був твердо переконаний Його хотіли отруїти варениками У цьому епізоді весь ось мачка Часто він підозрював у лихих намірах щодо себе навіть добре знайомих людей

Хворобу осьмачки неодноразово і неоднозначно трактували його сучасники та біографи.

То як вроджену, то як набуту, то як реальну, то як імітовану, і врешті вона справді стала літературним міфом.

Частина дослідників була щиро переконана, що він лише геніально симулював, змушений був наперекір своїй душі і її створював давати в себе божевільного.

чи навіть не потребував симулювати, на допитах просто говорив правду те, що думав про «совєтську власть».

Цього вистачило, щоб у цій неліцькій системі визнати людину Божою вільною.

Марія Кейван, яка знала та досяла смачку найближче, підсумовувала,

Можна дивуватися, що людина з психічною хворобою зробила такий колосальний вклад в культуру, а до того стала прикладом погеройськи безкомпромісового життя.

Можна лише самостійно зробити висновки, він сумасшедший чи вільний від Бога.

У студентські роки почалася активна його участь в літературному житті.

Спершу він був учасником асоціації письменників «Аспис», яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки», до якої входив Рігорій Косинка, найближчий товариш ось Мачки, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник та Валеріян

Перша збірка поезії Тодося Осьмачки «Круче» з'явилась друком 1922 року, засвідчивши, може, одну з найнадійніших сил, писав Сергій Єфремов у історії українського песемництва.

Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум.

У 1925 році виходить друга книжка по езеції «Скидські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степу.

Разом із побратимами з Ланки, то досі Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села.

Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована за часів радянської окупації, стала збірка «Клекіт.

Київ, 1929 рік».

Вона побачила світ у розпал показової сфабрикованої справи над українською інтелігенцією, спілкою визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості.

У цій збірці ось мачка друкує вірш деспотам, в якому звертається до закутого в ланці працівитого свого народу, який годують у казармах на заріз.

і чию працю забирають розбоєм в білий день.

Притрікає йому падіння підкаригу ланцюгів і спів присмаглими губами чужих пісень і згородів.

У 1930 році ще вийшов друком Осьмачин переклад шекспірівського Макбета, а у 1942 році він прибув до Львова з незакінченим віршованим романом «Поет».

У Львові тодось Осьмачка видав четверту збірку віршів з учасниками у 1943 році.

яка ознаменувала якісно новий етап його творчості.

За це видання йому була присуджена премія у сумі 1500 злотих.

У 1944 році Осьмачка пише повість «Старший боярин».

«Першу світлу позбавлену страшних картин пекельного та жорсткого життя.

Картину».

Однак через рік поет повертається у прокляті роки у поеті-поет, сповненої особистісними враженнями і переживаннями круговерті репресій.

У 1947 році поема на 23 пісні вийшла у світ у чудовому мистецькому оформленні художника Михайла Дмитренка з присвятою «В пам'яті єдиного мого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мого батька Степана Осьмачки».

У 1953 році побачила світ поетична збірка «Яки тисяч часу», де було зібрано вірші за 43-48 роки.

В еміграції талант Осьмачки з новою силою розкривається в його трьох епічних прозових творах.

«Старший боярин» 1946 року, «План до двору» 1951 року,

та «Ротонда душогубців» .

В ній Осьмачка змальовує всю моторошність перебування в психіатричній лікарні.

Поетична праця життя Тодося Осьмачка була підсумована у «Великій книжці із підсвіту» у 1954 році.

Тоді перекладає Оскара Вальда, Вільяма Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка, про природу мистецької діяльності.

Однак нерозуміння земляків-критиків, глуха байдуже читацька аудиторія, до якої я плював тоді ось мачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилила вічай і безвихідь письменника.

Ось Мачка у своїх творах прагне образно простежити історичний шлях України, пройти по шляху віків і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття і як буде стелитися доля українського народу.

Поето огортає тривожні перечуття нових кривавих збурень, які зачілися в ідеалістичних пейзажах.

Та він зберігає віру в можливість утримання рівневаги завдяки утвердженню сильного сьогодні.

Критики одразу відзначили особливий стиль письма, який навіть стали іменувати осьмачкізмом.

Зокрема, у віршах осьмачки поєднувалися риси символізму, імажинізму, експресіонізму, екзистенціалізму.

А через свої радикальні переконання осьмачку прозвали «бандитським письменником».

Еміграція

Так писав Тодосі Сьмачка до Федерації радянських письменників у 1932 році.

Він вирішує за будь-яку ціну вирватися з СРСР.

Покинувши вчителювання в київській школі у 1931 році, Тодосі Сьмачка їде до Рашки, аби потрапити до найвищих союзних урядовців і пояснити їм, що

Українська культура повинна бути національна за змістом і незалежна.

5 лютого 1933 року Тодося Осьмачку арештували.

В 1942 році, після 20-річних поневірянь, він прибув до Львова з незакінченим віршовим романом «Поет».

Тут він включається у досить живе тоді літературне життя другої духовної столиці України.

Трохи оклигує, але ув'язнення і тортури наклали відбиток на все його життя.

Він став хворобливо підозрілим, недовірливим, замкнутим побоювався нападу з боку НКВС.

І це ускладнювало його контакти з людьми.

Під кінець 1944 року

Тоді ось Мачка, як і Самчук, а зрештою багато інших письменників, змушений був емігрувати на Захід.

Спочатку він поселився в Німеччині разом з Самчуком, брав участь у розбудові нової емігрантської літературної організації МОР – Мистецький Український Рух.

Останні роки життя – смерть.

З Німеччини Тодось Осьмачко переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував в Єгославію.

6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу.

Старанніми друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну больничку поблизу Нью-Йорка.

Останнім з друзів, хто бачив Осьмачку живим, був Іван Багряний.

розбитого паралічем і безпам'ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте, всіма забутого і покинутого.

7 вересня 1962 року на 67-му році життя Тодосюсь Мачка помер, похований на православному цвинтарі святого Андрія, штат Нью-Джерсі.