У Львові відкрили Центр міської мобільності

Щоб зробити місто зручнішим та доступнішим, у Львові відкрили центр міської мобільності.

Простір, де кожен може долучитися до формування інклюзивного середовища.

Ініціював його створення муніципальний мистецький центр.

Його керівниця Ляна Мицько у нашій студії.

Будемо детальніше говорити про цей простір.

Ляну, вітаю!

Слава Україні!

Слава Україні!

Цей простір – це, можна сказати, приклад для інших просторів, як має виглядати інклюзивне середовище, мобільне, з доступністю і так далі?

Чи ви ставили якусь іншу мету?

Наша мета була…

Не те, щоб інша вона була пластична, така сама, як і наш час.

І коли ми придумали робити цей простір із самого початку, це було пов'язано з тим, що ми з колегами почали привозити велосипеди з Європи через нашого друга волонтера Мікелія Ковілля-Андерсона в Україну.

Возили велосипеди в деокуповані міста, деякі залишили у Львові, і роздавали ці велосипеди людям, які переїхали в місто, новим львів'янам з окупованих, деокупованих областей, для того, щоб вони швидше могли реінтегруватися в місто.

Взагалі, професія веломайстра, розвиток велоінфраструктури і всі ці речі, вони дуже гарно сприяють до євроінтеграції.

Євро теж, насправді, але реінтеграції людей у середовище міста.

І це була така наша гарна мета для початку.

Але поки ми плекали саме цю ідею і почали вже ремонтувати простір, проблематика змінилася, війна не закінчилась, на жаль, і, на жаль, стало на місці...

У нас в місті все більше людей з інвалідністю, людей, які не можуть пересуватися без допомоги крісла колісного, які ходять тепер або на милицях, або з протезами.

І ми зрозуміли, що ідея цієї безбар'єрності міської, яку ми плекали раніше для такого класного міського розвитку, який ми бачимо в Європі,

є більш необхідною для тих, хто приходить в місто вже після захисту України.

І виникла думка, чому б не поєднати взагалі ідею доступного міста в такому глобальному урбаністичному розвитку його.

З філософією, де людина є в центрі, де права людини є в центрі.

І це невеликий простір на вулиці Бандери, 24, що важливо зауважити зі сторони Старосольських.

Він невеликий, але ми пробуємо робити його таким показним.

Він працює щодня, крім вихідних?

Крім понеділка та неділі, щодня з 12 до 8.

Зараз там відбувається виставка Дар'ї Подольцевої і Єлени Ораб.

І виставка приурочена багатоповерхівкам, у яких всіх є різне ставлення, але коли вже починаються обстріли, ми бачимо, як ці багатоповерхівки страждають першими.

80% українців в таких будинках мали своє дитинство, юність та в принципі живуть.

Ми розуміємо, що ці багатоповерхівки перетворилися на символ того, що ми хочемо зберегти, того, про що ми хотіли би дбати, як би це не було парадоксально.

Це такі радянські породження, але вони є дуже ранними.

І виставка є про те, як змінюється наше ставлення до нашого дому.

В цей простір можна прийти у цей час зазначений, будь-кому подивитися цю виставку і також особливо поспілкуватися, і особливо на теми інклюзії, як створити місто, цей простір наш інклюзивним.

Питання до тебе, як до людини, яка стежить за безбар'єрністю і за інклюзивністю простору.

Якщо брати...

Повномасштабне вторгнення, початок і тепер.

Минуло вже більше ніж три роки.

Наскільки, на твою думку, змінився простір в напрямку інклюзивності?

Наскільки ми почали більше розуміти оці потреби?

Чи, навпаки, ми стоїмо на місці, ну а якщо не дай Бог, взагалі регресуємо?

Ну, цей поступ є невиправним.

Він буде відбуватися.

Питання до кожного з нас, з яким темпом.

Бо люди з інвалідністю, які були народженими з інвалідністю чи стали людьми з інвалідністю до повномасштабної війни, часто здавалися, бо їх було не так багато, і вони не могли свої права відстояти великим якимось масивом і масою емоцій, не знаю, мітингами.

Це були поодинокі випадки, ми знали поодиноких людей, слабозорих, незрячих, людей на кріслах колісних, які йшли прямо в міськраду, наприклад, чи в обласну раду і відстоювали свої права, вимагали ліфт і так далі, чи пандус нормативний.

Зараз з фронту повертаються дуже емоційно.

інформативно, правово заряджені хлопці і дівчата, які розуміють, що їм необхідно, вони хочуть бути повноцінними учасниками спільноти.

І щоб бути повноцінними учасниками спільноти, їм потрібно найменше – це доступ до місць загального крестування.

Чи це ЦНАПи міськрада, чи це концертні зали і виставки, де збираються теж однодумці або люди з різними поглядами, хочуть подискутувати і робити це суспільство більш прогресивним.

Тому виглядає так, що все буде йти кращим чином, і центр наш створений для того, щоб люди могли спілкуватися.

Зараз в центрі композиції великий стіл, за ним може сидіти наразі 12 людей.

Вже в нас є заброньовані такі зустрічі про створення велодоріжок, чи на вулиці робити там велодоріжку, чи викопувати закопану річку маленьку.

У нас така навіть буде дискусія, така внутрішня, від різних активістів.

Будуть лекції про доступність для Харківської школи архітектури.

В них недоступний простір, і це парадоксально робити там такі лекції.

І Ніна Мацюк каже, давайте я у вас проведу такі лекції, покажу, як має це все виглядати, і у вас будуть такі практики відбуватись.

Тому наразі ми є на етапі, окрім того, що у нас будуть постійно різні виставки, пов'язані з мобільністю, інфраструктурою, з змінами міста у тилу відбуватися,

ми будемо також створювати такі прецеденти, збирати таких стейкхолдерів, як це модно зараз говорити, для того, щоб ці маленькі зернятка змін міста сіялися далі.

Ніна Мацюк, про яку ти згадала, це експертка з інклюзивності, і вона була однією із експерток зі створення спеціального гіду для представників сфери гостинності насамперед у Львові, це представників кав'ярень, готелів.

як правильно, коректно спілкуватися із людьми з інвалідністю.

Бо доступність, як сказали організатори цього гіду, це не лише про пандуси, чи про сходи, чи про ліфти, це також і про правильне спілкування.

І, власне, про це ми продовжимо розмову, бо до нас доєднується також одна із експерток, яка брала участь у

розробці цього гіду Олена Чернешова, перекладачка жестової мови Всеукраїнської асоціації перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю.

Олено, вітаю вас, дякуємо, що ви доєдналися.

Доброго дня.

Власне, про цей гід скажемо кілька слів.

Як я вже сказала, це насамперед для людей, які представляють сферу гостинності, але будь-хто може зайти на сайт спеціальний, де є розроблене спеціальне навчання.

вибрати категорію людини, у спілкуванні з якою є потреба в пораді, чи це людина, яка на протезі, чи це незряча людина на кріслі колісному, чи нечуюча людина, і вдосконалити свої навики.

От зараз ми, власне, і показуємо цей сайт і категорію людей,

можна справді обрати і пройти таке невеличке навчання із коректного спілкування з тією чи іншою категорією людей.

Олено, дуже часто пересічні люди, коли зустрічаються із людьми, які мають ту чи іншу інвалідність, у них виникає страх.

Нам неодноразово про це говорили у цій студії, коли людина не знає, як себе поводити, із чого починати.

От, власне,

Вони соромляться зробити перший крок.

До вас питання, як до експертки.

На що насамперед треба звертати увагу, коли ти зустрічаєшся із людиною з тією чи іншою інвалідністю?

І про що насамперед треба пам'ятати, щоб, не дай Бог, не перейти якоїсь межі або не образити ту людину?

Мені здається, в першу чергу треба пам'ятати, що це людина.

А вже потім щось ще інше.

І починати, мабуть, потрібно з «Добрий день».

Раді вас бачити, якщо це сфера гостинності.

Якщо людина має бажання знайти спільну мову, зазвичай таких проблем не виникає.

Те, що ви сказали, що люди бояться, так, є такі випадки досить часті.

Буває навіть люди, які мають досвід у спілкуванні з людьми, які мають якісь порушення.

Дина завмирає і просто кажуть, ну от в мене з голови повилітало все, що я колись вчила, знала.

І от в цей самий момент в мене все з голови вилетіло.

І таке буває.

Але це, ну, можливо, треба поспілкуватися з такими людьми раз, другий, третій.

І такий страх.

Але в першу чергу треба мати просто бажання.

Олен, ми зараз багато говоримо про людей на протезах, ми багато говоримо про людей на кріслах колісних, бо так складаються обставини, що про них більше йде мова.

Нам так видається, що ми за цими людьми дуже часто забуваємо про нечуючих людей.

Чи це наша така бульбашка і наша картина уявлення, і вона зовсім не така за вашими спостереженнями?

Ні, це дійсно так і є. Зазвичай люди з порушенням слуху – це така категорія,

з якою, напевно, найтяжче знайти спільну мову, просто тому, що вони спілкуються жестовою мовою.

А жестову мову, на жаль, в нас знає дуже мало людей.

І ми би хотіли, щоб це розвивалося, і ми дуже вдячні дівчатам, які створили оцей проєкт «Гостинність без бар'єрів».

це все ж таки хоч якось буде споникати людей вивчати жестову мову і спілкуватись хоча б на перших етапах глухі дуже комунікативні люди і вони коли бачать що ти до них

їх відною мовою звертаєшся, вони з задоволенням тобі допоможуть і підкажуть.

Тільки треба зробити оцей перший крок.

Я собі колись уявляла, що можна вивчити жестову мову, і вона буде універсальною на усіх континентах і у всіх країнах.

Але коли стала дорослою, з'ясувалося, що жестова мова також відрізняється на різних континентах і в різних країнах.

Але, очевидно, є якісь такі принципові перші слова, вітальні слова, яким можна навчитися, і вони не відрізняють це ніде.

Чи правильно я так розумію, що добрий день, до побачення, що вам можна запропонувати, чи ви потребуєте допомоги?

Воно, в принципі, універсальне усюди.

Ні, універсальної такої, на жаль, мови немає.

Кожна держава має свою жестову мову.

Інколи буває, що...

в державі словесних мов дві, може і більше, а жестова одна.

Буває навпаки, що словесна одна, а жестових на цій території може бути дві.

Взагалі жестових мов більше 300.

Враховуючи, що в нас 193 чи 97 держав, жестових мов більше 300.

Але кожна держава має свою.

В принципі, якщо навіть ви не знаєте жестову мову, а спілкуєтеся просто зі своїми друзями, коли ви вітаєтесь, ви ж кажете «Привіт».

Тобто це теж можна використати для людей, які мають порушення слуха.

Але в принципі жестова мова має свої жестові відповідники на наші певні слова.

І я думаю, що навчання жестової мови варто впроваджувати всюди.

Зі школи починаючи.

Тому що ми зазвичай звертаємо увагу вже старших людей, старшого віку, які працюють вже в тих установах, де ми намагаємось ту безбар'єрність розвинути.

А людині в старшому віці дуже складно пояснити оті такі всі нюанси, звідки взялася та мова, чому глухі так, як правильно до них звертатись, як правильно комунікувати.

Якщо це починається з дитинства,

Мені здається, що це набагато легше потім заходить.

І тим більше, що наші діти і молодь дуже-дуже цікавляться на сьогодні день і жестовою мовою, і взагалі цією темою.

І в такому віці набагато легше вона сприймається, запам'ятовується.

Олено, не знаю, як наших глядачів, але мене ви точно стимулювали вивчити хоча б кілька слів жестової мови, якою я не володію, але обіцяю пройти цей гайд із правильної комунікації з людьми з інвалідністю і особливо приділити увагу розділу нечуючим.

Дякую вам, Олена Чернешова, перекладачка жестової мови, і Ляна Мицько, сподіваюся, у Центрі мобільності також на це навчання звернуть увагу і

теж будуть знати принаймні кілька слів так жестовою мовою, або вже знають.

Я нещодавно приходжу туди, а наш адміністратор Юрій по інтернет-згіду вивчає жестову мову.

Беремо приклад із адміністратора Юрія.

Ляна Мицько, керівниця Муніципального мистецького центру у Львові, була у цій частині також головного за день.

Далі ми будемо також говорити про зміни у просторі Львова.

про зміни простору біля пологового будинку на вулиці Рапопорта у Львові.

І цей проєкт пропонують не хто інший, а підлітки.

Зараз поговоримо про погоду, а потім повернемося до цього проєкту, тому не перемикайтеся.