Як Хаяо Міядзакі хоче довести, що японська анімація найкраща

Режисер, аніматор, продюсер, сценарист, письменник, мангака, співзасновник студії Гіблі, Акіцу Сабуро, Теру Кіцутому, японський володісник, який має свій Оскар.

Про Хаяо Міядзаки можна говорити довго, що ми сьогодні спробуємо зробити.

Міядзаки народився в одному з районів Токіо Бунгкокю, де вже дуже довгий період жили літератори, вчені, політики.

Сім'я була заможною, оскільки батько виготовляв деталі до військових літаків, та один раз, коли вони опинились під бомбардуванням, змусив Хаяо надалі просувати антивоєнну тематику в анімації.

Ще в дитинстві він прагнув стати аніматором манг, але зрозумів, що не може малювати людей.

А це було важливою частиною цієї галузі з початку ХХ століття.

Тецудзі Фукушіма, Осаму Тезука та Ямакава Соджі були тими, на кого хотів бути схожим Хаяо Міядзаки.

Всі вони свого часу надихались роботами Діснея, а Тезука навіть сьогодні вважається богом манги.

Після перших робіт Міодзаки сказав, що копіювання стилю Тезуки погано вплинуло на нього як на художника, закопуючи його власне бачення.

1958 року виходить перший кольоровий повнометражний аніме компанії Toei Anime, яким зацікавилися в усьому світі.

Легенда про біу-змію на майже півтори години розповідає про китайську казку з метою послабити напруження після війни серед азійських країн.

Над картиною працювало майже 14 тисяч аніматорів, а вже 1963 року і Міядзаки творив для студії Toei.

Першими роботами як помічника були Doggy March про цуценя рока, який мстить за вбивство матері, Ken хлопчик-вовк про дикого хлопчика в джунглях і зміну кліматичних умов Африки.

а також «Космічні пригоди Гулівера», що робилось за всіма стандартами Європи і США, але провалилось у прокаті.

Так як Міядзаки в цей час працював над своїм першим анімаційним фільмом, в титрах аніме, описаних вище, він не вказаний.

1968 року Хаяо вже дуже добре знайомий з Тахака Ісао, який був виключно сценаристом і режисером, та не займався малюванням.

Принц Півночі або Принц Сонця пригоди Хоруса став дебютом Ісао Таміядзакі і розповідав про хлопчика Хоруса, який живе в Скандинавії в епоху Залізного віку.

Бюджет стрічки складав 140 мільйонів єн.

Історія є переосмисленням епосу Юкара, що належить Айнам.

етносу, що живе на півночі Хонсю, Хокайдо, Курильських островах тощо.

Задля того, аби не спровокувати конфлікт, сюжет відбувався саме в Скандинавії, а мета анімації є навіть дещо більшою за просто мультфільм.

Творці хотіли показати зміни в Японії того часу дорослим, а також донести тезу про соціалістичні ідеали, у яких людина має приносити користь суспільству.

Міядзаки працював над мангою «Люди пустелі» про подвиги головних героїв та «Відновлення миру», яку публікували протягом шести місяців в журналі, що був виданням комуністичної партії Японії.

А також займався ключовими моментами у «Кіточо-ботях», «Літаючий корабль-привид»,

після виходу якого в СРСР з'явились перші радянські шанувальники японської анімації, адаптації Роберта Луїса Стівенсона «Острів скарбів тварин» та «Ліба-бай 40 розбійників», у якому визначають велику кількість екшн-сцен.

Після цього Міядзаки йде зі студії і протягом трьох років працював у Shin-A Animation.

Саме тут під псевдонімом Теру Кіцутому він вперше стає співрежисером, ікронізуючи мангу про Арсена Люпіна, злодія світового масштабу.

На таку тематику він буде творити у чотирьох студіях до 1984 року, завершуючись серіалом з 26 серій «Великий детектив Холмс» за мотивами книг Артура Конан-Дойла, де майже всі персонажі зображені антропоморфними собаками.

Але поза цим також у 1972 році М'язаки зрежисерував пілот до серіалу «Сонце Юки», який не вийшов.

А до 1973 року було створено два коротких метри після відмови Астрід Лінгрен дати дозвіл на створення аніме за твором про Пепі Довгопанчоху.

В той час в Японії панди стали дуже популярними, тому такий образ і став головним у аніме Міядзакі Тата Кахата про дівчинку Міміко.

На хвилі певного успіху Міядзакі Тата Кахата створюють аніме-серіал Хайді Дівчинка Альп, який транслювали 12 мовами, включно з українською.

А 1978 року Хаяо сам режисує Конана, який став класикою постапокаліптичного жанру в аніме.

1984 року Хаяо Міядзаки починає ставати тим режисером, якого ми знаємо сьогодні.

Саме у цей період виходить анімаційний двогодинний фільм «Навсікає з долина вітрів», який є у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.

При створенні манги Міядзаки звертався до коміксів француза Жана Жеро, який був художником у «Чужому», той, що біжить по Лезу, «Безодні» та «П'ятому елементі».

Не дивлячись на те, що фільм було знято до створення студії Гіблі, його вважають першою роботою анімаційної групи.

Робота над екранізацією на всі каї заморожувалась протягом п'яти років.

Коли мангу, яка випускалась до 1994-го, проаналізували, то через малюнки олівцем, а не чорнилом, а також відсутність характерних японських елементів, дійшли висновку, що вона більше схожа на французький комік з духом середньовічної Європи.

Фільм не міг статись раніше не тільки через відсутність фінансування на початку.

Міядзаки довго відмовлявся бути режисером, а потім мав труднощі з написанням сценарію, через що взяв той фінал, який висновку йому не сподобався.

У своєму фільмі Міядзаки, який надихався для цього англійськими, французькими та американськими письменниками, показав майбутнє, у якому людська жадібність привела світ до катастрофи.

Люди не були б людьми, аби не повторювали помилки.

Сцени, в яких герої проникають під заражену землю, були взяті у Жуля Верр на подорож до центру землі.

Навсякає вірить у ціні життя незалежно від її форми і завдяки своїм діям зупиняє війну.

Незвичне ім'я Міядзаки запозичив у Одісеї Гомера.

Донька царя народу Феаків врятувала Одісея після того, як розбився його корабель.

Навсіка, який у поемі постає гарною, доброю і рішучою, а також рятує людину, принцесу Гомера.

Але не тільки давньогрецький твір та світові бестселери вплинули на автора аніме, а й давня японська казка «Принцеса, яка любила комах», де розповідається про дівчину, що турбується про комах більше, ніж про власну зовнішність.

Не дивлячись на дуже ідеалістичний образ головного персонажа, Міядзаки візуально створює її маленькою у великому світі.

1956 року також вперше була помічена хвороба Мінамата, викликана отруєнням водорхтуцю, через що загинули десятки тисяч людей та тварин.

Саме ця екологічна катастрофа була опорою для сюжету, а ознаки хвороби схожі на хворобу батька Навсікаї.

Зображення природи постапокаліптичного часу – окремий візуальний прийом режисера, а підземельний світ лісу – виконаний виключно у насиченій теплій палітрі.

Над епічною боротьбою з гігантським воїном Титаном, образ якого часто зустрічається у міфах та легендах Японії, а саме над її 10-секундним епізодом працював Хідеакі Анно, у майбутньому творець серіалу у жанрі мека «Євангеліон».

Ці замальовки Тошіо Судзуки, президент студії Гіблі, назвав найкращим моментом фільму.

Величезних комах ому порівнювали з черв'яками відомого роману Дюна, фільм за який вийшов того ж 1984 року.

Проте це не було підтверджено чи спростовано.

Боротьба з лісом була безглуздою.

Навсікає дізналася, що рослини і гриби не отруйні, а отрує нас сама земля.

Дерева у лісі очищали землю від отрути, а й гигантські жуки охороняли їх роботу.

Треба було не спалювати й знищувати ліс, а допомагати йому.

Любов до природи проти споживацького ставлення до неї – ось справжнє протистояння в Навсікаї, що й показує режисер яскравими фінальними кадрами.

1985 року з'явилася студія Гіблі.

Надихнувшись давньою Грецією, її архітектурою та урбаністкою, Мєдзаки бере інший проект, у якому стає і режисером, і сценаристом.

З 1984 по 1985 рік у Британії відбувався страйк шахтерів через масове закриття шахт та звільнення.

Їхня робота та ідеологічне об'єднання, як і подорож до Уельсу, дуже вплинули на режисера стосовно фільму «Небесний замок Лапута», де головний герой працював помічником майстра шахтарської печі.

Лапута – це вигаданий острів, який Гулівер відвідав у своїй подорожі.

Таким чином, Міядзаки знову запозичує щось із заходу, що підтверджує момент у фільмі, де головний герой каже дівчині про Свіфта.

Проте, на відміну від ірландського письменника, у якого жителі літаючого міста просто жили, у Міядзакі вони займаються прикладними науками і через своє вічне вдосконалення, а потім і втрату могутності, імперія загинула.

За сюжетом, двоє дітей хочуть знайти одне літаюче місто і таким чином починаються їхні пригоди.

Чому хочуть завадити пірати?

Ім'я одного головного персонажа – Сіта, прообраз Сіти у індуїзмі, яка була дружиною царственного вигнанця Рами.

Взагалі ідея фільму пішла ще з серіалу «Конан.

Хлопчик майбутнього» 1978 року, а також звідси були взяті декорації для нового проєкту.

У небесному замку намальовані і готика, і шахтарське місто, і мосопотамські мотиви.

Цей фільм знову можна порівнювати з творами Роберта Льюіса Стівенсона через використання ідеї історії з піратами, пошуками скарбів, а також це дещо стімпанк, де використовуються роботи і польоти.

Герої сюжету – це діти, які виросли в звичайних умовах, сіта з ферми, а пазу з шахтарської сім'ї, а також вони борються проти людської жадібності.

З часом їх об'єднає не лише бажання побачити щось надзвичайне, а проста любов, про яку М'янзаки далі буде писати все більше.

Обличчя дітей дуже детально пропрацьовані і показують весь потрібний спектр емоцій, а у мальовці діда Пома можна згадати бабусю Навсікаї.

З такою ж відповідальністю режисер підійшов і до зображень будівель.

При створенні літаючого міста Міядзаки надихався картиною «Вавилонська вежа» Пітера Брейгеля-старшого.

а також німим фільмом 1927 року «Метрополіс» Фріца Ланга.

Поруч із зображенням урбаністики, режисер ілюструє її природу та ферму у притаманих приємних кольорах.

Окремо Міядзаки почав вводити у свій візуали їжу.

У нічному місті викторіанської епохи смажать сосиски, хлопець купує котлети, готує яєшню, пропонує яблука, а пірати їдять те, що недоступне для решти.

Такі маленькі речі не одразу помітні глядачу, але дуже добре характеризують як персонажів, так і пояснюють ідеї, які хотів донести режисер.

Будь це плакат на стіні, вагони з щасливим числом 7, який допоможе втікти дітям, дві пташки, які символізують початок нових емоцій між двома героями, чи тварини, одну з яких хмела навсікає.

Сцени бою між піратами і зґрутованими шахтарями супроводжуються не драматичною музикою, а комічною, що відбирає у кадрах всю серйозність прийняття.

Але і кінута граната у розлючений натовп, який втікає від неї, не створює напруженості.

Не треба забувати, що у Небесному замку режисер також чи не вперше активно використовував ніби прийом зональної лінзи, завдяки якому створюються дві точки фокусу в одному кадрі.

Це додає динамічності та створення певного візуального одночасного конфлікту.

З цього фільму творчий почерк митця більше і якісніше наповнювався, а його висока деталізованість допомагає нам краще прожити сюжет з героями.

У цей період студія Гіблі ставала забезпеченішою, але недостатньою, щоб художники не займались кількома проектами водночас.

Попит на продукцію приходив пізніше, коли касові збори були не такими важливими.

Все почало змінюватись з виходом фільму «Мій сусід Тоторо» про пригоди японської сім'ї та її зустрічі з фантастичними істотами Тоторо.

Це аніме зробило Міянзаки одним з найкращих мультиплікаторів Японії.

На відміну від першого фільму «Навсікає з долини вітрів», де підкреслюється занепала природа і участь у цьому технології, у «Мій сусід Тотора» відчувається легкість зв'язку навколишнього середовища і людини.

Цей фільм відрізняється від інших і тим, що розповідає не про майбутнє, а про близьке минуле, приблизно 1955 рік.

Тоторо – це вигаданий персонаж фільму.

Він живе всередині величезного міцного хвойного дерева і його оселя дуже нагадує синтоїстський храм.

Цей персонаж не має негативних рис, катається на катобусі, може літати і невидимий для людей.

Три Тоторо знайомляться з дітьми, коли ті з батьком переїжджають у новий будинок, що знаходиться ближче до лікарні, де лежали їхні мати.

Мати дівчат Сацукі та Мей була створена за образом матері Міядзакі, яка також хворіла на туберкульоз протягом 10 років.

Незвичною для Заходу та США стала сцена, де батько миється разом з дівчатами.

Але фуро чи офуро є звичайною ванною кімнатою в Японці, яку використовують одночасно кілька членів сім'ї.

Після цього вони навіть можуть не змінювати воду, а залишити її, аби потім випрати там одяг.

1963 року стався жахливий інцидент, коли у звичайному місті Японії була вбита 16-річна дівчина.

З виходом аніме мій сусід Тоторо глядачі почали пов'язувати цю історію з сюжетом.

У тій ситуації була вбита дівчина, а потім покінчила життя її сестра.

Люди побачили у цьому аналогію.

Помітили і статую покровителя мертвих дітей, і те, що Тоторо живе під землею, знайдене взуття дитини у воді чи надпис на котобусі.

Але ні відсутність тіні від персонажів, ні те, що в одному з наступних фільмів Міядзаки використає створіння, що нагадує невидиму чорну сажу, коли персонаж потрапляє у світ мертвих, не підтверджує здогадки глядачів, які хочуть бачити прихований сенс у всіх його роботах.

Повагу західним письменникам можна помітити у кадрах, коли менше сестра Мей біжить за Тоторо і провалюється коренвище до вечери.

Так само починається і казка Льюіса Керроу, де Аліса поспішає з білим кроликом з годинником у кролячу нору і потрапляє до зали з замкненими дверима.

Схожа ситуація з вигаданим персонажем і парасолею, який разом із дітьми летить, ніби Мері Поппінс.

Окрім нових прийомів у своїй творчості на кшталт симетрії з одного перетину по діагоналі, він використовує знайомий погляд з бінокля, а також доводить до ідеалу зображення деталей побуту японців.

Аби допомогти врятувати ліси від масової вирубки,

Міядзаки показує природу країни у всій її красі.

Весела драма відносить дорослих у своє дитинство, особливо якщо воно проводилось серед природи, а діти, які подивляться це аніме, лише підживлять свою фантазію як Сацукі та Мей.

З 1987 року почалась робота над аніме «Служба доставки Кікі» за одноіменним дитячим фантастичним романом.

Остаточний успіх підтвердив саме цей проект, який вийшов у прокат у 1989.

Фільм розповідає про молоду відьму Кікі, яка переїжджає в нове місто і використовує свої здібності, щоб заробляти на життя.

За словами Міядзакі, фільм змальовує розрив між незалежністю та дитинством японських дівчат-підлітків.

Персонажі дуже схожі на тих, які малювались для попереднього аніме, а події відбуваються не в японській провінції, а більше нагадує стару Європу.

Для цього у кінці 80-х студія Ghibli досліджувала Стокгольм, звідки були навіть скопійовані назви вулиць, та шведський острів Готланд.

У 13 років, що є повноліттям для юної відьми, Кікі зіткнулася з пошуком роботи та піклуванням про себе.

Проблемна ситуація починається тоді, коли дівчина втрачає свої здібності, але вона усвідомлює, ким є, за свої уроки та долає всі виклики.

Такого персонажа порівнюють з іншими у роботах Міядзаки, наприклад, з Навсікаєю, яка має бути старша, ніж вона є, і бути на рівні з іншими.

У романі Ейко Кадоно сюжет є дуже епізодичним, а режисер вирішив додати драматичність у кульмінацію аніме.

Так і з'явився, наприклад, інцидент з Дирижаблем.

Технічно ця анімація не є складною, як, наприклад, попередня, і створюється за принципом звичної цільової анімації, коли прозорі листи при малюванні дозволяли не заміняти запокадрової зйомки, малюнки фону чи деталей, які не рухаються.

Але й фільм дуже вирізняється своїм кольором.

Було використано вдвічі більше кольорів, 25 з яких з'явились вперше, а важливість цього підтвердилась окремою посадою дизайнера з кольору.

Виділити можна також те, що взяли до уваги прийом тотальної мультиплікації, за якого в сцені змінюється рух всіх об'єктів.

Кікі, не дивлячись на весь консерватизм у чорній сукні та з мітлою, носить червоний бант і завжди зі своїм котом, своїм потаємним і нерозкритим «Я».

сенси фільму у любові, дружбі та прийнятті, оскільки це створює більше дива, аніж професійне відімство.

З 1989 року Міядзаки бере перерву і пише мангу, яку видають протягом кількох місяців, а потім співпрацює з японськими авіалініями і стає продюсером стрічки «Ще вчора» про дитинство та подорож.

Процес поступового припинення існування Соціалістичної Федеративної Республіки Єгославія

не міг не відобразитись на творчості режисера.

Так створилося аніме «Багряний кнур» 1992 року, про який пізніше Міядзаки неоднозначно висловиться і скаже, що фільм є непридатним для дітей.

Тут є все – Перша світова війна, людина, яка перетворилась на свиню через розчарування у житті, фашисти та піратська банда.

З цього проекту Міядзаки швидко переходить у інший, продюсуючий фільм про єнотовидних собак і вирубку лісу.

Цих тварин режисер використовує з своїх перших стрічок, а на захист лісу він ставав тим же фільмом Місусі Тоторо.

П'ять років М'язаки нічого не створює, окрім сценарію за мангою Хірахі Аой «Якщо прислухатись» про ліричне життя підлітків, але збирає групу художників, які замальовують старовинні ліси японського острова Якусіми та гір.

Так почалась робота над найдорожчим на той час фільмом студії Гіблі «Принцеса Мононоке».

Саме тут почали використовувати комп'ютерну анімацію, 3D-рендеринг, цифрову композицію та картографування текстур.

Але не забули і про чорнила та фарбу.

Тоді Міадзаки настільки виклався в цю роботу, що сказав, що цей фільм стане його останнім, а катану, яка була надісана того часу представнику Дісней зі словами «не вирізати» знають всі.

У принцесі Мононакі переосмислюється сюжет режисерського дебюту Міядзаки, навсікає з долини вітрів.

Навколо людей, які живуть у селах, гарний ліс, але одного разу кабан, якого заповинив демон ненависті, торкається руки хлопця і передає йому своє прокляття.

Асітака намагається знайти зцілення від хвороби, під час цього він бачить кілька персонажів з японського фольклору, Кодаму, духа дерева, який є знаком того, що ліс здоровий, та Цілінь, химеру, що є символом довговічності та благополуччя.

Інші теми присутні у сюжеті принцеса Мононоке «Сексуальність і інвалідність».

Виступаючи на міжнародному симпозумі з історії хвороби Токіо, М'язаки пояснив, що він був натхнений життям людей після відвідин санаторію.

Фільм охоплює важливі соціальні теми, такі як індустріалізація, гендерний поділ праці, інституціоналізація людей захворюваннями, а також мілітаризація суспільства.

Міядзаки під час своєї довгої перерви спочатку думав про проєкт, який би розповів про чудовий свідкомах.

Але учасники студії гіблі відмовили його, акцентуючи увагу на бюджеті та те, якщо Міядзаки не зробить принцесу Мононаки зараз, то не повернеться більше ніколи.

Режисер дослухався, але до аніми про природу у дусі Місусі Тоторо повернувся лише через 20 років.

Відпочиваючи з сім'єю 1997 року, М'язаки дійшов висновку, що має створити аніме для 10-річних дівчат, але не про закоханість і романтику, а знову у центр додати фемінізм.

Саме таким фільмом став віднесені привидами про звичайну дівчинку, яка поведінкою протиставляється своїм батькам і випадковий перехід у місто духів, куди приїжджають боги, духи і надприродні істоти з усього світу.

Через майже рік після випуску аніме отримало Оскар у категорії «Найкращий анімаційний повнометражний фільм».

Вже спочатку можна помітити, що проект було технічно пропрацьовано до найменших деталей.

Кадри починаються з симетрії та автівки, у які їде сім'я.

Її замальовки є унікальними через свій колір, доданий звук з іншого двигуна, зображенням керма ліворуч та номером 12 на лобовому склі, що означає імпорт з Німеччини.

Лазні, у яких Чіхіро довелось прибирати, були образом з дитинства Міядзакі, оскільки саме там він вперше побачив живопис олійними фарбами.

Міядзакі, роблячи ескізи, уявляв японських богів, які йдуть у схожі лазні на декілька днів для відпочинку, а коли повертаються додому, то думають, як би хотіли туди повернутись.

У синтоїзькому обряді у святилищі Касуга використовується паперова маска старого.

Режисер запозичив подібні образи, але в цілому японські боги не мають форми.

Вони знаходяться в каменях, стовбах, деревах.

У фільмі зображається хлопець у образі дракона, хранителя річки, хаку, бог-бродяга, у якого немає дому і аналогів якому немає в японському фольклорі, чи дух смітників, що є невеликою алегорією на забруднення річок.

Аніме не облишене й аналогій, наприклад, Сусуватарі, які допомагають у котельні, дуже схожі на чорних чорнушок у Мій сусід Тоторо.

У цьому фільмі студія Гіблі знову експериментувала з комп'ютерною анімацією, але кожен персонаж був здебільшого намальований від руки.

Міядзакі відточує важливість ліній і перетинів у кадрі, зокрема, коли хоче показати переживання, відстань чи архітектуру.

Аніме ділиться на дослідження дитинства, жадібності та західного агресивного впливу на японську культуру, що можна побачити у тому, що Юбаба, власниця лазень, живе і одягається, як у Європі, а її підлеглі живуть максимально просто і традиційно.

Протягом наступних трьох років Міядзаки працює над лімітованою колекцією короткого метру студії Гіблі.

Вже в 2004 році виходить фільм «Мандрівний замок», який також номінувався на Оскар і базується на найвідомішому фантастичному романі британської письменниці Діани Він Джонс.

За сюжетом, юну дівчину злобна відьма проклинає на старість, а її єдиний шанс розірвати закляття лежить на старому чарівнику та його друзях у його ходячому замку.

Взятись за це аніме Міянзаки захотів і під впливом вторгнення США у Ірак.

Будучи в опозиції до цього, він створив фільм антивоєнним.

Авіація, як і решта проєкту, була створена цифровим способом.

Для того, аби відтворити місто, Міядзаки відвідав кольмер і ріківіру Франції, а остаточно – різдвяний ярмарок у Страсбурзі.

А персонажів Міядзаки створив не такими однозначними, як раніше.

Всі, хто спочатку був зображений в негативному образі, пізніше змінювався, включно з ходячим замком, прообразом якого послужила хатинка на курячих ніжках із російських народних казок.

Як Хауру перетворюється на птаха, аби запобігти війнам і ризикує втратити свою людську форму, так і у принцесі Мононокі Асітака бореться з демоном у собі і намагається досягти миру між двома сторонами.

Тому поруч із феміністичними настроями ставиться і тема маскулінності.

Після виходу «Мандрівного замку» Міядзаки захотів піти на пенсію, заявивши, що це його улюблене творіння.

Але то, що у Сузуки, відзначивши успіх «Мандрівного замку», порадив йому не квапитися і створити таке аніме, яке б поєднало реальне та вигадане, але й впровадило нові анімаційні підходи, які розробляли інші працівники студії «Гіблі».

У 2004 році Міядзаки поїхав у Томо, префектуру Хіросіма, та багато читав Сосекі Нацуме, автора антиегоїстичної концепції пізнання природи речей через відмову від свого я. Особливо йому сподобався роман «Брама».

Спочатку Міядзаки розглядав виключно концепцію фільму, який би зобразив бурхливе море з хвилями вище, ніж будинок на схилі пагорба.

Пізніше він створив персонажа Поньо, ім'я яке він вважав ономатопеєю того, що відбувається як млява м'якість.

Відвідавши музей, де була картина Джона Евера та Мі Ле «Офелія 1852 року», Міодзакі сказав, що стиль анімації студії Гіблі більше не може бути таким, як раніше.

Для виробництва нового фільму Поня на круче 2008 року, відділ комп'ютерної графіки у студії було закрито, аби надати пріоритет мальованій анімації вручну.

Для нового аніме Міядзаки дуже багато чим надихався, окрім вже згаданого і русаленька Андерсена, і музика Вагнера, і образ хлопчика, списаний з сцена режисера, якому тоді було 5 років.

Фільм розповідає історію Поньо, золотої рибки, яка рятується від океану і врятована п'ятирічним хлопчиком Сооске.

Поки вони знайомляться, історія стосується вирішення бажання Поньо стати дівчинкою на тлі руйнівних обставин, викликаних її отриманням та використанням магії.

Герої Поньо накручі справжні діти.

Вони поки не навчились висловлювати свої думки, але можуть зрозуміти і сприйняти будь-яку думку серцем і душею.

Там, де не вистачає слів, до них на допомогу приходять знаки і символи.

Поня заради любові відмовляється від магічних здівностей і безсмертя, а Сооски проявляє чудеса відваги і відданості.

Йому треба прийняти дівчинку у всіх її формах і милою рибкою, і смішною Каппа, такою, яка є.

Всі глобальні плани дорослих людей – завоювання світу, порятунок або знищення людства – заздалегідь приречені на провали, якщо їм доводиться боротися зі своїми дітьми.

Протягом наступних п'яти років М'янзаки пише сценарій до аніме «Позичайка Арієті» Хіромаси Йони Баяші.

Про крихітних людей, які називають себе позичайками і потрапити на очі людям, визначають для них серйозні проблеми.

Проте одну з них помітив 12-річний хлопчик.

У 2011 році після дуже напружених стосунків режисер допомагає сину зі стрічкою зі схилів Кукуріко про корейську війну, маленьку дівчинку, суспільну діяльність та кохання.

З 2009 року Міяндзакі думав створити продовження фільму про рибку Поньо, але продюсер студії Гіблі Сузуки знову переконав митця звернути увагу на інший проект.

Так справа дійшла до екранізації манги Міяндзакі «Вітер душчеє».

Режисер надихався роботами художника-манг Хорі Коши, романом Тацуо Хорі про досвід автора, у якого наречена померла від туберкульозу.

Фільм закріпляє пацифістську позицію Міяндзакі.

Головну жінку у фільмі він списав з Роману Хорі, а «Містер Касторп» – це карикатура Настівена Альперта, який колись був виконавчим директором міжнародного підрозділу гіблі.

Він покинув компанію в 2011 році з особистих причин, але зіграв важливу роль у міжнародному розширенні гіблі.

На сьогодні останньою роботою Міядзаки є коротке аніме «Гусениця Боро», яке ще у 1997 році він хотів зробити повнометражним.

«Боро» був першою повністю створеною комп'ютером його роботою.

Він працює над новою мангою

Двогодинний проєкт розповідатиме про психологічне зростання хлопчика-підлітка у взаємодії з його друзями та дядьком.

Міядзаки зараз керує приблизно однією хвилиною анімації на місяць.

Цей фільм має стати останнім в його кар'єрі як подарунок онуку.

Пропозиції від Міядзаки стосовно екранізації відкидали не раз.

Це зробили як відомі письменники, так і середні дитячі автори.

Ніхто не знає, якою була б фільмографія режисера, якби йому все вдалося.

Але він не опускав руки і став режисером 29 стрічок, мультиплікатором 34 аніме, а сценаристом 38.

Всі вони так чи інакше переплетені сюжетно, ідеологічно або просто замальовками героїв.

Студія Гіблі не стане Дісней чи Піксар.

При перегляді їхніх фільмів не будуть замислювати, що це кіно, так реалістично це все виглядає.

Головне те, що Міядзаки проживає кожен сюжет і викладає всі свої переживання в ескізи.

Та навіть у 81 рік живе анімація.

Музика