Як змінювалась франшиза «Чужого»

Дякую за перегляд!

«Чужий» – це та франшиза, яку знають різні покоління через довершений образ ксеноморфа від Ганса Рудольфа Гіґера, через те, що це вже давно культова класика, що стала і елементом поп-культури.

Проте серія знімалась різними режисерами, які вкладали у сюжети свої ідеї.

У новому випуску поговоримо про основний всесвіт «Чужого» крізь призму режисерського стилю та їхніх героїв, філософію та релігійний символізм, що є невід'ємною частиною історії.

Ух, ух, ух

Всесвіт чужого вибудував Рідлі Скотт, але оригінальною квадрологією займались різні режисери, які поверх кіберпанку, притаманного Скотту на початку, нашаровували свої стилі і, відповідно, свої жанри.

Рідлі Скотт, якби він себе нахабно і грубо не вів, все-таки великий візіонер, тому, на жаль, не так багато ми ще спостерігатимемо за цим класичним режисерським поколінням, навіть якщо воно вже інколи переходить на конвейерні проекти.

Після «Другої пірані», яка мала ту ж історію, що і «Третій чужий» у Девіда Фінчера, Кемерону вдалося представити себе ще раз жанровим режисером.

Якщо Рідлі Скотт дуже довго знайомить нас із космічним середовищем, так що ми можемо розглядіти всі деталі буксира, стіни, анабіозні камери, де знаходяться наші герої, то Джеймс Кемерон кидає нас у вирподій майже одразу.

Ми стежимо за інтенсивними подіями всередині корабля, а потім за задачою спеціального загону, що робить із фільму не стільки наукову фантастику, скільки саме бойовик.

І це він переніс із Термінатора на чужих.

Перестрілка за перестрілкою, суцільні середні плани, жахливі візуальні ефекти, королеви крику, відсутність новаторства із суміжним кіно у жанрі замінили гру світла і кольорів,

Кутів і ліній, пропрацьовані образи героїв та антагоністів.

Як Кемерон і Скотт створювали зав'язку, маючи науково-фантастичний сюжет та більше двох персонажів?

Звісно, додавали трішки конфлікту.

Наприклад, вже у «Першому чужому» ми чуємо, що переважна більшість команди не спускається у ту частину судна, де більше роботи.

Слухайте, ви не бачили, як вони ніколи не приїхали сюди?

Це де працює, так?

закінчується жартом, але водночас є й першим дзвоником до небезпеки просто серед людей, що підтверджується вже наступними кадрами, де герої розділяються за своїм баченням виходу із ситуації, що ламає їхні спокійні плани на повернення додому.

Так і у Кемеронівських Чужих у піковий момент, коли життя наших персонажів знаходиться під величезним питанням, на екрані постає конфлікт, який стишується лише через те, що є зло значно більше, ніж зрада чи брехня у колективі.

І субординація теж є важливим моментом, що зв'язує кожну стрічку Всесвіту Чужого вже з перших робіт.

Аш, коли Даллас та Кейн відпочивають з шипу, я — генеральний офіцер.

Скільки це для вас, лейтенант?

Тридцять.

Симулюйте.

Інколи у фільмі все вирішує розробка обставин, у яких опиняються наші суб'єкти, інколи акцент падає на чітку тему, яку автору варто підняти.

Герої всесвіту чужого – це те, що робить ці кіберпанкові трилери особливими.

Наприклад, у хижаку Джона МакТірнена ми досліджуємо прибульця і те, як з ним боряться люди.

Як і у щелепах Стівена Спілберга стежимо за акулами.

Через діалоги і демонстрацію емоцій героїв глядач може їх запам'ятати, проте це не те, як працює Рідлі Скотт і франшиза, яку він започаткував.

У тому ж, то, що біжить по лезу, він дає нам один із найкращих монологів усіх часів.

Усі ці моменти залишаться.

У час.

Так і у «Чужому», де крім хитрощів між протагоністами і антагоністом, ми віднаходимо все більше рис героїв, які розкриваються для нас, не створюючи безкінечний супергеройський бойовик.

Одним із найяскравіших персонажів у цій серії є Еш, що постає перед нами у першому фільмі і одразу вирізняється серед інших.

Саме цей герой-андроїд є ніби першочерговим образом Роя Бетті у тому ж згаданому «Блейдранері»,

Скотт наділяє їх навіть чимось більш людським, аніж те, скільки й позитивних рис мають самі люди.

Джеймс Кемерон вирішив приділити увагу жіночим персонажам, але знову саме Рідлі Скотт задав той тон серії, де жінки не зображаються жертвами, тому теза про те, що образ Ріплі, героїні Сігурні Вівер, еволюціонує від фемінного до воєна, навряд чи є правильною.

Перший фільм дає нам різні форми жінотства – і емоційного, і суворого раціонального, але враховуючи, що кожна з них погодилась відправитись у космічну експедицію, робить їх не менш відповідальними, дещо жертовними і хоробрими поруч із чоловіками.

Жінки й без того були героями, що остаточно закріпились за чужими.

У другій частині Джеймс Кемерон трішки цензуровано показує постер з оголеною жінкою у шафці, але на противагу цьому Ріплі ніколи не була об'єктивізованою.

Навпаки, нам розповідають про те, що вона мама, яка залишила дитину у висновку на 50 років через непередбачувані обставини, але все-таки випадково знаходить і рятує дівчинку, отримуючи шанс на проживання цього материнського досвіду.

Якщо перша стрічка прописувала жінок із різним емоційним інтелектом, то Кемерон дав і героїні з надвисоким регістром людського вокалу, і ріплі, яка може керувати вантажним екзоскелетом та командою, і васки з істринованими м'язами.

Тут хотілося би сказати, що у її бік колеги намагались кидати якісь жарти, та насправді всі завжди вважали її рівною собі, тим паче коли вона носила важку зброю на відміну від автоматів.

«Третій чужий» став першим фільмом Девіда Фінчера, але у ньому можна простежити ті теми, які режисер піднімав у своїх проектах пізніше.

25 ізольованих в'язнів із генетичною схильністю до асоціальності протистоять одній єдиній жінці.

Це підтверджується і поведінкою, і прямими діалогами.

Саме Фінчер починає демонструвати жіночність у франшизі від напівоголеності до того, що Ріплі є сексуалізованим образом кожного чоловіка у Ф'юрі 161.

Попри те, що частина в'язнів були гвалтівниками, не вони йдуть на перший крок, а саме жінка робить раптову і несподівану пропозицію одному з них.

Саме у Фінчера жінки самодостатні, йдуть на ризик, боряться за власний простір і безпеку, маніпулюють для досягнення цілей, тому не дивно, що у третій частині зіткнення за статевою ознакою, зокрема, є не менш важливим, ніж людський опір чужому.

Філософія та питання релігії – це те, що вирізняє науково-фантастичний всесвіт чужого.

Вже у першій частині, наприклад, коли герой шукає кота, з яким люди перебувають на космічному кораблі, є деякі деталі, що натякають на ніби як божественне втручання.

Але тварина постає у образі такого собі змія, як символ, пов'язаний із водою і дощем.

Цю міфологічну метафору також об'єднують з то жіночим, то чоловічим началом, невідома істота нападає перш за все саме на чоловіків, чи з вогнем.

І пізніше екіпаж вирішує саме таким способом боротися з ворогом.

Тому науковість у серії ніяк не суперечить дещо релігійному символізму.

Навіть навпаки, вони напрочудобре підживлюють одне одного.

Зображена у «Третьому чужому» чоловіча громада у в'язниці, аби стримати емоції, мусила собі знайти не лише заняття, але й дещо духовне.

Цим стала релігія, яка із простих людей утворила сильну общину, що сповідує фундаменталізм.

Їхня віра, можливо, і не така сильна, як може здатись, але це те, що тримає їх разом у братстві.

Окрім цього, філософських підтем у третій стрічці чи не найбільше серед всієї франшизи.

Очевидно, що сексуалізація, створена діями саме Ріплі, демонструє нам її як того ж змія з першої частини, що випробовує всіх поруч.

Але тут також зіштовхується поняття божественного та демонічного і у іншому.

Наприклад, герой Голік вбачає всемогутнє у чужому, адже він одним із перших усвідомлює, що вижити у таких обмежених, холодних та ізольованих умовах фактично неможливо.

Якщо ксеноморф, хоч і вбиваючи, але позбавляє грішників від гріха, чи очищає їх від цього, як написано у старому заповіті, то чим він не божество?

У цьому є і дещо схоже на поклоніння та водночас страх перед дияволом, особливо коли герої обговорюють апокаліпсис.

І з цього моменту вся величезна будівля у 15 квадратних кілометрів стає геєною вогняною.

у якій наші грішники приречені на вічні муки.

Після зйомки у «Напівтемряві», елементів слоумоушену та розповіді від першої особи, Жан-П'єр Жене після антиутопічного фільму «Місто загублених дітей» представив те, що не дуже характерне як для стереотипного французького кіно та і стилю самого режисера.

Сучасний кінематограф Франції все одно часто дотримується рис нової хвилі, вдаючись до зображення психології, внутрішнього світу людини та місця кожного у цьому світі, нерідко з комічними елементами.

Жан-Пір же не по сьогодні працює саме з таким жанром, але французьке кінопогляду і нова французька крайність відзначились у автора у єдиному екземплярі –

Саме так ми частково отримали дещо, що світ назве класикою за кілька років, коли Сестривачовські випустять філософську драму про визволителя людства «Нео».

За недостатньо дотиснутим зеленим кольором тут є і великий план збоку, коли оператор акцентує увагу на конкретному герої, і ручна зйомка з поворотами без монтажних склеїк, і наїзд перед початком екшн-сцени, і активний різноплановий монтаж.

«Чужий 4.

Воскресіння» є однією з найгірше оцінених стрічок у франшизі.

Проте складно не назвати фільм одним із найстільніших екшн-бойовиків у космосі.

Після Кемерона, який робив ставку на зброю і маскулінність, Фінчера, який вивчав операторську роботу і побудову психології персонажів,

Скотта не згадуємо, бо він все-таки уникнув бойовика як чіткого жанру.

Жан-П'єр Жене з повагою до попередніх частин переходить навіть ближче до пригодницького екшена, де і дослідження навколишнього середовища, і каскадерські трюки, і підводне плавання.

Режисер додає ті ж сцени з характерним михтінням чи кадри з андроїдом і персонажем, який просить, аби його вбили, але прописує героїв трішки по-іншому.

Якщо раніше перед нами була частина нейтрального екіпажу, який майже нічим не виділяється, чітка протагоністка, її колеги зі схожою логікою дій і якісь легковажні дурники чи маргінали на кшталт Гатсона чи Бретта, то Жене нікого не виставляє у негативному світлі.

Ми чуємо про компанію, яка займається жахливими речами, про науковців, які з задоволенням проводять страшні експерименти, але це швидше фонова ситуація.

Персонажі, створені для основного сюжету, у певній мірі героїзуються, навіть якщо раніше робили неприємні речі до своїх колег.

Знадобилось 15 років, аби Рідлі Скотт повернувся до франшизи у якості режисера.

З одного боку, у глядачів все одно були б питання, як з'явився Чужий, адже передісторія завжди всіх цікавить, але відкритим є питання, чи, по-перше, це дійсно треба було робити, а по-друге, чи саме у такій формі.

«Прометей» виділився з франшизи не тільки через те, що його можна сприймати за окремий проект.

Він занадто чистий і відшліфований.

Дуже обережні лабіринти супутника газового гіганта, космічний корабель, поверхня планети та навіть герої.

І у цьому є певна протилежність із Чужим Скотта 1979 року.

Ми могли прийнятись персонажем Ешем через те, що він дуже людиноподібний, хоч ми пізніше й дізнаємося, що у майбутньому створили далеко не одну покращену версію андроїда.

І все одно він поводить себе повністю як будь-який чоловік у екіпажі, є активною частиною команди з філософськими думками.

Андроїду Прометеї у виконання Мекла Фасбендера не те, щоб виглядає роботизованою версією 33-річної давності відповідно до подій.

Це і через цифровізацію знімального процесу, і так само через стерильний всесвіт.

Тепер стало ще складніше зрозуміти стиль, у якому працює режисер.

Це і не жахи, адже у цьому жанрі найкращою сценою є лише аборт, хоча зображення інопланетної раси і мутації Чарлі Галловея дуже відразливі.

І це не надто пригодницький екшен, бо герої хоч і досліджують питання зародження людства, але з ходом подій не еволюціонують як персоналії зі своїми рисами і діями.

Вони не борються за виживання, як це було у чотирьох частинах раніше, і ми дуже просто відпускаємо персонажів, які буквально розчиняються в історії.

«Прометей» є притчею, наповненою релігійних роздумів, тому, можливо, жанрово фільм є саме драмою у науковій фантастиці.

Режисер дає нам значно більше шансів запам'ятати іншопланетну расу, андроїда на космічному кораблі, героїню Елізабет Шо, а не те, що відбувається у космосі і поверхніх астрономічних об'єктів.

Тому Рідлів Скотт багато часу приділяє Девіду.

Від його рутинного життя до того, як він сприймає інформацію про себе від людей.

Він ніколи не має мати.

Він не може сподіватися цих чудових дарів.

Хоч Андроїд і не усвідомлює логік і втратити все, щоб зрозуміти походження людства, та весь Прометей це і рівнозначно про дослідження Девідом свого життя, як це роблять інші.

Йому простіше, адже він чітко розуміє свого творця.

Натомість Шо носить хрестика не тільки через традиції,

А й через віру, як би це не було дивно.

Хоча насправді це дуже характерно людству – намагатись шукати відповіді там, де їх навряд чи колись вийде знайти, але й залишатись вірним усталеним нормам, що розповідають про Бога, про інші види, що живуть на інших планетах, або ж про різні саме наукові теорії.

Важливим у Прометеї є не те, що після перегляду ми розмірковуємо про фемінізм, думаємо про те, що бортовий комп'ютер тут матір чи батько, або ж те, що чужий має фалічний образ, який гвалтує героїв і запліднює їх, як це було у попередніх частинах.

Болючим тут є те, що характерно як жанру, так і реальності, коли люди часто не цінують створене своїми ж руками, навіть якщо це фактично живий організм.

Кожна франшиза усвідомлює свою життєздатність майже одразу.

Варіантовно і з другим фільмом.

І навіть якщо стрічка теж виходить більш-менш якісною, а я говорю про франшизу, у якій перший фільм стає ледь не культовим, то це ще один щабель, коли глядач переймається подальшими кроками команди.

Вирівняти успіх серії можливо за рахунок обмеженого жанру, але й розвитку різних сюжетних ліній, чи за рахунок того, коли ціляться у чітко визначену аудиторію, але й не забувають про інших людей, які можуть поринути у всесвіт вперше.

Чужому у квадрології пощастилося тим, що це були різні режисери з їхніми командами, відмінні часом візуалом, часом сторітелінгом.

Тому кожного разу так чи інакше можна було очікувати щось нове.

Але сама концепція вичерпала себе майже одразу.

У центрі уваги глядача фактично ніколи не були герої.

Головним було протистояння сил і чужий як загальний образ зла.

Ми завжди знали, що ксеноморф із мільйоном його підвидів виграє, що майже всі персонажі загинуть, виживе лише кілька героїв, але в умовах закритого простору буде зараження, і під кінець фільму відбудеться останній бій.

Завжди була одна й та ж лінія розвитку сюжету, під схожі композиції, із легким відхиленням у акцентах.

Це не змінили два приквели від Рідлі Скотта, і їхня філософія про створення життя і взаємини творця з творінням, андроїдів та людей щент розвалилась у чужому заповіт.

Разом із Прометеєм стрічка намагалась дати нам візуальні привабливі кадри, які нагадали б початок франшизи, але за цим не було нічого у сюжеті.

Команда знову ж не знала, як виживати у непередбачуваних обставинах, ніби вони вперше опинились у космосі і не прораховують різні варіації небезпеки, науковцями та найманцями завжди керують емоції, а не раціональне, безліч до сміху грубих кліше.

«Чужий» переріс у нескінчену стрілянину, кров, крики та тіні зі слабким світлом.

Чи треба випускати фільм за фільмом, чи варто просто зупинитись, дати глядачу відпочити, що за бажання буде насолоджуватись уже існуючою бібліотекою?

Саме так 2024 року ми отримали «Чужого Ромула», перезапуск франшизи, яку не варто було перезапускати, а віддати на поталу «Хижаку», «Годзіллі» чи «Джону Віку».

Це кіно не змінило нічого, і воно діяло за тими ж критеріями серії, можливо, з якогось боку це і добре.

За цим цікаво спостерігати, на екрані завжди відбувається якась гонитва, але не тільки кліше додають мінусів проекту, а й нелогічність, характерна для кожного фільму «Чужого».

Вона полягає у тому, що люди вміють створювати андроїдів, неймовірні космічні кораблі, але скільки б десятків чи сотень років не минуло, ніхто не знає про ксеноморфів чи інші позаземні цивілізації.

Хоча майже кожен фільм закінчується рапортом і збереженням персонажа у кріокамері.

Ми знаємо, що андроїд, який знаходиться у Нострому, куди потрапили діти, це своєрідна версія Еша.

Навіщо б його додавати саме такого робота з використанням поганого CGI?

І головне питання, чому навіть цей рук є більш хитрим та кмітливим на відміну від слабкого Енді?

Його основною директивою є захист дівчинки попри все, тому це не відміняє будь-яких притаманих андроїду рис.

Як після ідеального Девіда, який розвинувся до неймовірних масштабів, ми маємо робота, який не дотримується своєї задачі, не є помічником людині, а навпаки, людина мінімум тричі за весь хронометраж перезапускала його, допомагаючи не вмерти.

І взагалі, чому просто діти розуміють специфіку ксеноморфа, його руху та відчуттів, важливості використання замороження, а не науковці, біологи тощо?

Перезапуск франшизи – це не про додати ще один проєкт.

Для цього потрібно знати основні концепції серії, події, які були до створеного фільму і після.

Але в очевиді продюсери не зацікавлені у тому, аби дати нам щось принципово нове і безумовно якісне.