Яким вийшов «Справжній детектив: Країна ночі»?

Майже одразу після виходу фінального епізоду четвертого сезону «Справжнього детектива» HBO повідомили, що продовжують проект на п'яту частину, якою знову опікуватиметься Іса Лопес.

Але те, що четвертий сезон став найуспішнішим у своїй антології з майже 13 мільйонами переглядів, не врятувало нікого.

Справжній детектив «Країна ночі» піддався масованій критиці ще на етапі препродакшену, а Ніка Підсолато, творця проекту, почали цькувати у соцмережах.

У будь-якому разі претензії глядачів навіть до прем'єри першого епізоду були дуже суб'єктивні і часто переходили межі розумного.

Справжній детектив завжди був доволі маскулінним серіалом із прописаними чоловічими персонажами, сексуалізованими жінками, містикою і дуже привабливими сценарними деталями.

Про це я розповідала у випуску раніше.

Новий сезон з Ісою Лопес одразу дав знати, що все рухатиметься інакше, проте у дусі сюжетів з МакКонахі і Харрельсоном, Коліном Фарреллом та іншими.

У «Країні ночі» історія стала більш жіночною через головних героїнь, що дуже не сподобалось прихильникам першого сезону від Ніка Піцулато.

Жінки нарешті отримали першість у сценарії і порівнювати це із ролью Рейчел МакАдамс ніяк не можна.

Давайте все-таки розберемось, яким був четвертий сезон «Справжнього детектива» від нової сценаристки та режисерки.

Дія сюжету справжнього детектива розгорталась у різних регіонах США.

Перший сезон розповідав про події в Луізіані, третій – у сусідньому штаті Арканзас, а другий – у доволі віддаленій Каліфорнії.

Детективна історія четвертої частини представляє нам холодну Аляску.

Розставлені предмети у кадрі чи позначка на обличчі у формі спіралі, кілька плетених фігурок мало пов'язують країну ночі з розлогою містичною та похмурою історією з Макконахі, а ось з певною хаотичністю та насиченістю подій дуже нагадує другий сезон.

Обидві частини розповідають про те, що скоїлось тут і зараз, а детективи мають розкрити всі складні таємниці.

Новий сезон нагадує другий також тим, що не грає зі стрибками у часі, а лише має окремі флешбеки головних героїнь, що не впливають на основний хід сюжету.

І тут майже одразу з початком сезону постає одна з найголовніших проблем для Іси Лопес.

Діалоги персонажів абсолютно порожні, у них нема інтриги, недостатньо бажання не зупинити перегляд та палко чекати на наступний епізод.

Детектив як жанр, а тим паче той, який містить під категорію містика, за замовчування максимально пропрацьовує репліки навіть другорядних героїв.

У них може бути підказка, або навіть просто те, що ми будемо повторювати зразу у раз, перетворюючи поп-культурщину.

Наприклад, відкидаючи загадковість кінцівки фільму 7, вразною є сцена, де герой Кевіна Спейсі, Джон Доу, у відділку поліції кричить детективе.

Запам'ятовуваними є фрази Шерлока та Майкрофта Холмса із серіалу Стівена Моффа та Імарка Геттіса, а великий монолог Раста Коула про фізичну М-теорію та про те, що все рухається не лише лінійно, є однією з найвідоміших в історії сучасного телебачення

Без прив'язки до того, подобається вам сезон чи ні, Іса Лопес не дає нам зачепитись за висловлювання, не створює їхньої зв'язки, не дає глядачу перспективи до цитування «Країни ночі» та, на жаль, не створює власної унікальної філософії, маючи у своїх руках таку можливість.

Головні героїні дуже погано прописані.

Недостатньо вказати на проблему шахт і наслідків для людей та екології.

Єдиною сценою, яка дає глядачу хоч якось пройнятися цим, розмова про смерть дитини та зображення чорної води із крану.

Кожен сезон справжнього детектива мав додаткову тему, яку розкривав не менше основної.

Перший та третій говорив про складне особисте життя розслідувачів, а другий про травматичний досвід війни, криміналітет та сексуальну орієнтацію.

Ми проймаємось впертістю та винахідливістю Раста Коула, подвійним життям Рея Велкоро чи самотністю Роланда Веста.

Це складно перевести у площину життя Ліс Денверс та Еванжелін Наварро.

Проблему корінних народів краще розповів навіть Мартін Скорсезе, а ось четвертий сезон «Справжнього детектива»

змушує нас ставити правильні питання, як того вчить героїня Джоді Фостер.

Чому для корінних жителів Аляски таким важливим є інше ім'я, яке вони майже не використовують?

Чому для них такими важливими є татуювання?

Чому пасербиця у якийсь момент раптово усвідомлює важливість общини у її житті?

Чому Денвер ставиться так агресивно до корінного населення та й взагалі до всіх людей навколо?

І навіщо зображати її сексуальне життя саме з одруженими чоловіками?

Чому вона слухає у навушниках шум, ніби детектив Вільям Сомерсе Девіда Фінчера?

Яка деталізована передісторія наших персонажів та мотивація?

Складати пазл цікавіше, коли є з чого його складати.

Окрім того, що сюжет не наповнений якісною детективністю, а містить більше драми, непрописані герої є другою проблемою четвертого сезону справжнього детектива.

А тепер вдамось до більш чітких фактів та цифр.

Чи варто взагалі порівнювати «Країну ночі» з попередніми сезонами антології, чи тим паче з найвідомішим першим?

З одного боку так, оскільки тон проекту вже заданий, глядачі вибудували свої очікування, а студія грає саме з випрацьованою впізнаваністю.

З іншого ж, Райан Джонсон після успіху «Ножів наголо»

випустив скляну цибулю і просив медіа називати фільм саме так, оскільки це самостійний твір хоч і з знаним головним героєм.

Ми навряд чи найближчим часом отримаємо такий сюжет, який був у першому сезоні «Справжнього детектива», який більше не побачимо одного з найкращих у жанрі «Мисливця за розумом».

Працювати у одній стилістиці, при цьому щоразу намагаючись створювати щось нове, надзвичайно складно.

Саме тому історії Ніка Піццолато природно трансформувались і глядач після перегляду кожного сезону може запам'ятати не схожі одне на одного мотиви.

Серіал завжди був тим, який можна було вивчати не тільки через сценарій, а й операторську роботу.

Перший сезон зокрема став візуальним прикладом для телебачення, проте тепер все занадто спрощено.

Іса Лопес перебігає тільки від середнього плану до близького,

У нас нема цікавих технічних прийомів чи акцентів, режисерка не використовує Аляску ні у флешбеках, де могла б показати красу природи, і нікчемність людини серед гір та переважної вічної мерзоти, ні у основних подіях, коли день хоч і заміняється ніччю, та це могло б лише додати містичності та жахів.

Справжній детектив нас завжди лякав напругою, тим, що все найгірше є реальним, а тепер для нас підготували скрімери і віру надприродне.

Якщо це все скласти докупи, то ми отримаємо візуальний стиль режисерки Іси Лопес, але не оператора Флоріана Гофмайстера.

Його робота над Тар Тодда Філда та першим сезоном Терору демонструє нам, що він вміє показати як внутрішній холод героя, так і зовнішній, екранізуючи історію про полярну експедицію 19 століття.

За новим дослідженням, гендерна рівність у кіно буде досягнута лише у 2015 році у Канаді, 2085 у Великій Британії, а 2041 у Німеччині.

Дослідницька школа при Університеті Південної Каліфорнії стверджує, що тільки 30 зі 100 найвідоміших фільмів 2023 року у центрі сюжету показували акторок як головну героїню, і це на 14% менше, ніж у 2022 році.

Засуджувати серіал від однієї з найякіснішої студії світу лише через те, що головними героями виступили жінки, через те, що комусь не сподобалась сексуальна поза у сцені, зовнішність, чи кинута як жарт фраза про те, що чоловік давно не готує дитині їжу, через те, що кінематограф представляє не лише сексуалізованих білих жінок з модельними стандартами, це останнє, що взагалі має думати глядач, коли дивиться будь-який телевізійний проект.

Стереотипність – занадто страшна річ у сучасних реаліях, і судити когось чи щось за стандартами власної бульбашки вже давно є безглуздим кроком.

А ось детально підкреслити суб'єктивність чи об'єктивні факти якості серіалу у контексті структури сценарію, операторської роботи чи роботи зі звуком, акторською грою – ось те, що насправді є цінним.