«Знайдіть мені його, скажіть, що він живий» | РЕПОРТАЖ з ОБМІНУ полоненими |Як зустріли звільнених

Хлопці, вітаємо вдома.

Дякую, дякую.

Головна служба.

Мама, мама, я в Україні.

Ура!

Ура, все, скоро.

У нас для вас є чудова звістка, зараз хвилиночку.

Алло, так, я вдома.

Дякую за перегляд!

Проходьте, проходьте, хлопці, проходьте.

Хлопці, кринка є?

Хтось кринок є?

— Протягом цього часу ви мали якусь інформацію?

— Тільки від звільнених хлопців з полону.

Тільки від звільнених.

Російська Федерація не дає жодної інформації про місця утримання.

Російська Федерація, вона приховує наших хлопців, і в нас просто незлічена кількість зниклих безвісти, про яких, про долі чи їх, ніхто не знає.

І в цьому вина Російської Федерації.

Я геть за 18 місяців все, що я отримала, це підтвердження Червоного Христа.

Без місця утримання, без стану здоров'я.

Таких історій купу.

— А яка ви бригада?

— Військова частина 326, Запоріжжя, конвой.

— Не бачили?

— Кажуть, 110-та там була, 110-та.

— А це що?

— Перша Танкова.

— Ні, ні, не тяжко.

Я просто не знаю, кого слухати.

— Ви вже відчуваєте, що ви вже вдома?

— Ні.

Савчук, Савчук.

Була.

Чув таку фамільку.

Чекали, сподівалися, але чекаємо.

Сьогодні радіємо за кожного, хто отримав гарну звістку.

Полоні з першого дня війни.

— А на якому напрямку?

— Херсонський напрямок, Гілічинський.

Остання інформація — це 6 травня був звільнений вітець полону, який знаходився разом з ним у камері.

І просто попередив, що стан жахливий.

Знаєте, що там ні медицини, ні належного виснування, ні харчування.

Тому враховуючи всі обставини, 57 років і більше трьох років в полоні,

— А за яких обставин, чи знаєте, попав в полон?

— А він в АТО був.

Він з 19-го року був в Збройних Силах України.

І в перший день пішли в цей напрямок на Антонівський мост.

І там, на жаль, в перший день і потрапив в полон.

— Ну, роздам.

— Ви підписали їм?

— Так, обов'язково підписали.

Це я перший раз, я не знала, люди більше фотографій роблять.

Ось ось мій синочечок, ось ось.

І там із навісткою, але сказали не треба.

Ось ви бачите, на гражданському він.

Ось ось мій синочечок, 11-го.

Він зник без звісти.

Місяця 28-го, 11-го, а 3-го не витримала вже, немає зв'язку, немає зв'язку, не виходить.

Пішли в воєнкомат, а нам вже повіщення дають, що він безвістий.

А синочок 7 років каже, мама, у мене день народження, ось був йому день народження 7 років, давай позвонимо папі.

А невістка каже, папа на роботі.

А він каже, мама, що ти не дружиш вже з папою?

Отака боль.

Кожен день лягаєш, кожен день стоїш, не хочеться і все.

Я вам це чесно кажу, так і знімають, і все.

Просто біль.

Та я не шукала.

Я кажу, знайдіть мене, скажіть, що от живий.

Я приїхала знайти свого чоловіка, тому що його вдома чекає маленький синочок.

Три місяці йому ісповнилося, він навіть не знає, що в нього народився син.

Інформації не було ніякої, але через телефон, у мене на телефоні стоїть родітерський контроль, і його телефон виходив на зв'язок до мене.

Бо братима нічого не розповідають, командир все скриває, говорять дуже багато гадостей, але я не вірю.

Буду вірити до останнього, що він живий, і він повернеться.

Ми бачимо, що починають реалізовуватися останні домовленості в Стамбулі в ході важких перемовин.

Великого інформаційного тиску з боку ворога, тим не менше, цей обмін сьогодні розпочався.

І перші із категорії важко хворих, важко поранених і молодих захисників віком 25 і молодше, ось сьогодні перша група молодих повернулася із полону.

Далі будуть наступні етапи, вже найближчими днями ми чекаємо додаткові новини.

І стосовно обміну наших полонених, і стосовно повернення тіл наших полонених захисників.

Зажурилася гаметою, червону калину підіймемо.

Антоха, 169-й.

82-го.

А фамілію ти на 105-й скажіть.

Горобий.

А Антонова не бачили?

Я чекаю свого сина.

Йому 25 років.

І я сподівалася, що він сьогодні буде в цьому обміні.

В заявленому обміні.

Підіймемо Україну.

Сьогодні не дочекаюся, а я його обов'язково дочекаюся.