Цей випуск на початку мав бути звичайним розбором двох не дуже звичайних сюжетів. Тут були б виокремлені спільні риси «Під Сільвер-Лейк» Девіда Роберта Мітчелла і «Я бачив світло телевізора» Джейн Шунбран, які могли пояснити, як створюється сучасний якісний хорор та містика, та чому таке кіно частіше за все просто залишається у своїй невеличкій кінематографічній ніші. Але переглядаючи «Під Сільвер-Лейк» вже з перших кадрів я зрозуміла, що певні сцени один в один вже бачила не раз. Ого, невже, те ж використання кранів? Есус, ті ж паралелі? Як визначити, що це плагіат, якщо суть сюжетів різна? Тоді це ремінісценція, алюзія, омаж, але хіба такий підхід працює у інді- чи авторському підході? Отож, у новому випуску зосередимось на двох якісних фільмах, один з яких є тим, якого наслідують, а другий – той, який наслідує, і як ці проєкти правильно обіграли правила кінематографу, випустивши свіжий продукт. Джейн Шунбран використовує займенник them/they, тому у випуску ви почуєте «вони».
O'xshash videolar: копіює сама себе і створює нове
